КЦС ВС роз’яснив різницю між ухвалою про забезпечення доказів та ухвалою про їх витребування

Позивач у справі про стягнення коштів з банку та застосування заходів впливу в судовому засіданні подав заяву про забезпечення доказів шляхом звернення до австрійського суду або іншого компетентного органу Австрійської Республіки щодо витребування інформації.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу позивача, дійшовши висновку, що ухвала про відмову у витребуванні доказів не входить до переліку таких, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, вказавши на таке.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що предметом апеляційного оскарження є ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів, яка відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК України не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Проте такий висновок є передчасним і зроблений із порушенням норм процесуального права.

Стаття 116 ЦПК України регулює підстави та порядок забезпечення доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЦПК України способами забезпечення доказів є, зокрема, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.

Підстави витребування доказів, вимоги до форми і змісту клопотання учасника справи про витребування доказів, а також порядок розгляду судом цього клопотання визначено ст. 84 ЦПК України.

З мотивувальної частини ухвали районного суду вбачається, що позивач заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом звернення до іноземних суду або іншого компетентного органу щодо витребування інформації. Однак у резолютивній частині цієї ухвали зазначено про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що суд першої інстанції, по-перше, неправильно застосував положення ст. 116 ЦПК України про витребування доказів як складової інституту забезпечення доказів, по-друге, порушив вимоги ст. 260 ЦПК України, оскільки є невідповідність між висновками суду, викладеними у мотивувальній та резолютивній частинах ухвали.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги.

Постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 522/23110/17 (провадження № 61-8св21) 

 

Позивач у справі про стягнення коштів з банку та застосування заходів впливу в судовому засіданні подав заяву про забезпечення доказів шляхом звернення до австрійського суду або іншого компетентного органу Австрійської Республіки щодо витребування інформації.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу позивача, дійшовши висновку, що ухвала про відмову у витребуванні доказів не входить до переліку таких, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, вказавши на таке.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що предметом апеляційного оскарження є ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів, яка відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК України не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Проте такий висновок є передчасним і зроблений із порушенням норм процесуального права.

Стаття 116 ЦПК України регулює підстави та порядок забезпечення доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЦПК України способами забезпечення доказів є, зокрема, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.

Підстави витребування доказів, вимоги до форми і змісту клопотання учасника справи про витребування доказів, а також порядок розгляду судом цього клопотання визначено ст. 84 ЦПК України.

З мотивувальної частини ухвали районного суду вбачається, що позивач заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом звернення до іноземних суду або іншого компетентного органу щодо витребування інформації. Однак у резолютивній частині цієї ухвали зазначено про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що суд першої інстанції, по-перше, неправильно застосував положення ст. 116 ЦПК України про витребування доказів як складової інституту забезпечення доказів, по-друге, порушив вимоги ст. 260 ЦПК України, оскільки є невідповідність між висновками суду, викладеними у мотивувальній та резолютивній частинах ухвали.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги.

Постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 522/23110/17 (провадження № 61-8св21) 

 

Позивач у справі про стягнення коштів з банку та застосування заходів впливу в судовому засіданні подав заяву про забезпечення доказів шляхом звернення до австрійського суду або іншого компетентного органу Австрійської Республіки щодо витребування інформації.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу позивача, дійшовши висновку, що ухвала про відмову у витребуванні доказів не входить до переліку таких, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, вказавши на таке.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що предметом апеляційного оскарження є ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів, яка відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК України не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Проте такий висновок є передчасним і зроблений із порушенням норм процесуального права.

Стаття 116 ЦПК України регулює підстави та порядок забезпечення доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЦПК України способами забезпечення доказів є, зокрема, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.

Підстави витребування доказів, вимоги до форми і змісту клопотання учасника справи про витребування доказів, а також порядок розгляду судом цього клопотання визначено ст. 84 ЦПК України.

З мотивувальної частини ухвали районного суду вбачається, що позивач заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом звернення до іноземних суду або іншого компетентного органу щодо витребування інформації. Однак у резолютивній частині цієї ухвали зазначено про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що суд першої інстанції, по-перше, неправильно застосував положення ст. 116 ЦПК України про витребування доказів як складової інституту забезпечення доказів, по-друге, порушив вимоги ст. 260 ЦПК України, оскільки є невідповідність між висновками суду, викладеними у мотивувальній та резолютивній частинах ухвали.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги.

Постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 522/23110/17 (провадження № 61-8св21) 

 

Позивач у справі про стягнення коштів з банку та застосування заходів впливу в судовому засіданні подав заяву про забезпечення доказів шляхом звернення до австрійського суду або іншого компетентного органу Австрійської Республіки щодо витребування інформації.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу позивача, дійшовши висновку, що ухвала про відмову у витребуванні доказів не входить до переліку таких, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, вказавши на таке.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що предметом апеляційного оскарження є ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів, яка відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК України не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Проте такий висновок є передчасним і зроблений із порушенням норм процесуального права.

Стаття 116 ЦПК України регулює підстави та порядок забезпечення доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЦПК України способами забезпечення доказів є, зокрема, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.

Підстави витребування доказів, вимоги до форми і змісту клопотання учасника справи про витребування доказів, а також порядок розгляду судом цього клопотання визначено ст. 84 ЦПК України.

З мотивувальної частини ухвали районного суду вбачається, що позивач заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом звернення до іноземних суду або іншого компетентного органу щодо витребування інформації. Однак у резолютивній частині цієї ухвали зазначено про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що суд першої інстанції, по-перше, неправильно застосував положення ст. 116 ЦПК України про витребування доказів як складової інституту забезпечення доказів, по-друге, порушив вимоги ст. 260 ЦПК України, оскільки є невідповідність між висновками суду, викладеними у мотивувальній та резолютивній частинах ухвали.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги.

Постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 522/23110/17 (провадження № 61-8св21) 

 

Позивач у справі про стягнення коштів з банку та застосування заходів впливу в судовому засіданні подав заяву про забезпечення доказів шляхом звернення до австрійського суду або іншого компетентного органу Австрійської Республіки щодо витребування інформації.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу позивача, дійшовши висновку, що ухвала про відмову у витребуванні доказів не входить до переліку таких, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, вказавши на таке.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що предметом апеляційного оскарження є ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів, яка відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК України не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Проте такий висновок є передчасним і зроблений із порушенням норм процесуального права.

Стаття 116 ЦПК України регулює підстави та порядок забезпечення доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЦПК України способами забезпечення доказів є, зокрема, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.

Підстави витребування доказів, вимоги до форми і змісту клопотання учасника справи про витребування доказів, а також порядок розгляду судом цього клопотання визначено ст. 84 ЦПК України.

З мотивувальної частини ухвали районного суду вбачається, що позивач заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом звернення до іноземних суду або іншого компетентного органу щодо витребування інформації. Однак у резолютивній частині цієї ухвали зазначено про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що суд першої інстанції, по-перше, неправильно застосував положення ст. 116 ЦПК України про витребування доказів як складової інституту забезпечення доказів, по-друге, порушив вимоги ст. 260 ЦПК України, оскільки є невідповідність між висновками суду, викладеними у мотивувальній та резолютивній частинах ухвали.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги.

Постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 522/23110/17 (провадження № 61-8св21) 

 

Позивач у справі про стягнення коштів з банку та застосування заходів впливу в судовому засіданні подав заяву про забезпечення доказів шляхом звернення до австрійського суду або іншого компетентного органу Австрійської Республіки щодо витребування інформації.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу позивача, дійшовши висновку, що ухвала про відмову у витребуванні доказів не входить до переліку таких, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, вказавши на таке.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що предметом апеляційного оскарження є ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів, яка відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК України не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Проте такий висновок є передчасним і зроблений із порушенням норм процесуального права.

Стаття 116 ЦПК України регулює підстави та порядок забезпечення доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЦПК України способами забезпечення доказів є, зокрема, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.

Підстави витребування доказів, вимоги до форми і змісту клопотання учасника справи про витребування доказів, а також порядок розгляду судом цього клопотання визначено ст. 84 ЦПК України.

З мотивувальної частини ухвали районного суду вбачається, що позивач заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом звернення до іноземних суду або іншого компетентного органу щодо витребування інформації. Однак у резолютивній частині цієї ухвали зазначено про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що суд першої інстанції, по-перше, неправильно застосував положення ст. 116 ЦПК України про витребування доказів як складової інституту забезпечення доказів, по-друге, порушив вимоги ст. 260 ЦПК України, оскільки є невідповідність між висновками суду, викладеними у мотивувальній та резолютивній частинах ухвали.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги.

Постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 522/23110/17 (провадження № 61-8св21) 

 

Позивач у справі про стягнення коштів з банку та застосування заходів впливу в судовому засіданні подав заяву про забезпечення доказів шляхом звернення до австрійського суду або іншого компетентного органу Австрійської Республіки щодо витребування інформації.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу позивача, дійшовши висновку, що ухвала про відмову у витребуванні доказів не входить до переліку таких, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, вказавши на таке.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що предметом апеляційного оскарження є ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів, яка відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК України не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Проте такий висновок є передчасним і зроблений із порушенням норм процесуального права.

Стаття 116 ЦПК України регулює підстави та порядок забезпечення доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЦПК України способами забезпечення доказів є, зокрема, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.

Підстави витребування доказів, вимоги до форми і змісту клопотання учасника справи про витребування доказів, а також порядок розгляду судом цього клопотання визначено ст. 84 ЦПК України.

З мотивувальної частини ухвали районного суду вбачається, що позивач заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом звернення до іноземних суду або іншого компетентного органу щодо витребування інформації. Однак у резолютивній частині цієї ухвали зазначено про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що суд першої інстанції, по-перше, неправильно застосував положення ст. 116 ЦПК України про витребування доказів як складової інституту забезпечення доказів, по-друге, порушив вимоги ст. 260 ЦПК України, оскільки є невідповідність між висновками суду, викладеними у мотивувальній та резолютивній частинах ухвали.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги.

Постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 522/23110/17 (провадження № 61-8св21) 

 

Позивач у справі про стягнення коштів з банку та застосування заходів впливу в судовому засіданні подав заяву про забезпечення доказів шляхом звернення до австрійського суду або іншого компетентного органу Австрійської Республіки щодо витребування інформації.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу позивача, дійшовши висновку, що ухвала про відмову у витребуванні доказів не входить до переліку таких, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, вказавши на таке.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що предметом апеляційного оскарження є ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів, яка відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК України не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Проте такий висновок є передчасним і зроблений із порушенням норм процесуального права.

Стаття 116 ЦПК України регулює підстави та порядок забезпечення доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЦПК України способами забезпечення доказів є, зокрема, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.

Підстави витребування доказів, вимоги до форми і змісту клопотання учасника справи про витребування доказів, а також порядок розгляду судом цього клопотання визначено ст. 84 ЦПК України.

З мотивувальної частини ухвали районного суду вбачається, що позивач заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом звернення до іноземних суду або іншого компетентного органу щодо витребування інформації. Однак у резолютивній частині цієї ухвали зазначено про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що суд першої інстанції, по-перше, неправильно застосував положення ст. 116 ЦПК України про витребування доказів як складової інституту забезпечення доказів, по-друге, порушив вимоги ст. 260 ЦПК України, оскільки є невідповідність між висновками суду, викладеними у мотивувальній та резолютивній частинах ухвали.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги.

Постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 522/23110/17 (провадження № 61-8св21) 

 

Позивач у справі про стягнення коштів з банку та застосування заходів впливу в судовому засіданні подав заяву про забезпечення доказів шляхом звернення до австрійського суду або іншого компетентного органу Австрійської Республіки щодо витребування інформації.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу позивача, дійшовши висновку, що ухвала про відмову у витребуванні доказів не входить до переліку таких, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, вказавши на таке.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що предметом апеляційного оскарження є ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів, яка відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК України не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Проте такий висновок є передчасним і зроблений із порушенням норм процесуального права.

Стаття 116 ЦПК України регулює підстави та порядок забезпечення доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЦПК України способами забезпечення доказів є, зокрема, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.

Підстави витребування доказів, вимоги до форми і змісту клопотання учасника справи про витребування доказів, а також порядок розгляду судом цього клопотання визначено ст. 84 ЦПК України.

З мотивувальної частини ухвали районного суду вбачається, що позивач заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом звернення до іноземних суду або іншого компетентного органу щодо витребування інформації. Однак у резолютивній частині цієї ухвали зазначено про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що суд першої інстанції, по-перше, неправильно застосував положення ст. 116 ЦПК України про витребування доказів як складової інституту забезпечення доказів, по-друге, порушив вимоги ст. 260 ЦПК України, оскільки є невідповідність між висновками суду, викладеними у мотивувальній та резолютивній частинах ухвали.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги.

Постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 522/23110/17 (провадження № 61-8св21) 

 

Позивач у справі про стягнення коштів з банку та застосування заходів впливу в судовому засіданні подав заяву про забезпечення доказів шляхом звернення до австрійського суду або іншого компетентного органу Австрійської Республіки щодо витребування інформації.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу позивача, дійшовши висновку, що ухвала про відмову у витребуванні доказів не входить до переліку таких, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, вказавши на таке.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що предметом апеляційного оскарження є ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів, яка відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК України не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Проте такий висновок є передчасним і зроблений із порушенням норм процесуального права.

Стаття 116 ЦПК України регулює підстави та порядок забезпечення доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЦПК України способами забезпечення доказів є, зокрема, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.

Підстави витребування доказів, вимоги до форми і змісту клопотання учасника справи про витребування доказів, а також порядок розгляду судом цього клопотання визначено ст. 84 ЦПК України.

З мотивувальної частини ухвали районного суду вбачається, що позивач заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом звернення до іноземних суду або іншого компетентного органу щодо витребування інформації. Однак у резолютивній частині цієї ухвали зазначено про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що суд першої інстанції, по-перше, неправильно застосував положення ст. 116 ЦПК України про витребування доказів як складової інституту забезпечення доказів, по-друге, порушив вимоги ст. 260 ЦПК України, оскільки є невідповідність між висновками суду, викладеними у мотивувальній та резолютивній частинах ухвали.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги.

Постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 522/23110/17 (провадження № 61-8св21) 

 

Позивач у справі про стягнення коштів з банку та застосування заходів впливу в судовому засіданні подав заяву про забезпечення доказів шляхом звернення до австрійського суду або іншого компетентного органу Австрійської Республіки щодо витребування інформації.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу позивача, дійшовши висновку, що ухвала про відмову у витребуванні доказів не входить до переліку таких, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, вказавши на таке.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що предметом апеляційного оскарження є ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів, яка відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК України не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Проте такий висновок є передчасним і зроблений із порушенням норм процесуального права.

Стаття 116 ЦПК України регулює підстави та порядок забезпечення доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЦПК України способами забезпечення доказів є, зокрема, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.

Підстави витребування доказів, вимоги до форми і змісту клопотання учасника справи про витребування доказів, а також порядок розгляду судом цього клопотання визначено ст. 84 ЦПК України.

З мотивувальної частини ухвали районного суду вбачається, що позивач заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом звернення до іноземних суду або іншого компетентного органу щодо витребування інформації. Однак у резолютивній частині цієї ухвали зазначено про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що суд першої інстанції, по-перше, неправильно застосував положення ст. 116 ЦПК України про витребування доказів як складової інституту забезпечення доказів, по-друге, порушив вимоги ст. 260 ЦПК України, оскільки є невідповідність між висновками суду, викладеними у мотивувальній та резолютивній частинах ухвали.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги.

Постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 522/23110/17 (провадження № 61-8св21) 

 

Позивач у справі про стягнення коштів з банку та застосування заходів впливу в судовому засіданні подав заяву про забезпечення доказів шляхом звернення до австрійського суду або іншого компетентного органу Австрійської Республіки щодо витребування інформації.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу позивача, дійшовши висновку, що ухвала про відмову у витребуванні доказів не входить до переліку таких, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, вказавши на таке.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що предметом апеляційного оскарження є ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів, яка відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК України не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Проте такий висновок є передчасним і зроблений із порушенням норм процесуального права.

Стаття 116 ЦПК України регулює підстави та порядок забезпечення доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЦПК України способами забезпечення доказів є, зокрема, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.

Підстави витребування доказів, вимоги до форми і змісту клопотання учасника справи про витребування доказів, а також порядок розгляду судом цього клопотання визначено ст. 84 ЦПК України.

З мотивувальної частини ухвали районного суду вбачається, що позивач заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом звернення до іноземних суду або іншого компетентного органу щодо витребування інформації. Однак у резолютивній частині цієї ухвали зазначено про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що суд першої інстанції, по-перше, неправильно застосував положення ст. 116 ЦПК України про витребування доказів як складової інституту забезпечення доказів, по-друге, порушив вимоги ст. 260 ЦПК України, оскільки є невідповідність між висновками суду, викладеними у мотивувальній та резолютивній частинах ухвали.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги.

Постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 522/23110/17 (провадження № 61-8св21) 

 

Позивач у справі про стягнення коштів з банку та застосування заходів впливу в судовому засіданні подав заяву про забезпечення доказів шляхом звернення до австрійського суду або іншого компетентного органу Австрійської Республіки щодо витребування інформації.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу позивача, дійшовши висновку, що ухвала про відмову у витребуванні доказів не входить до переліку таких, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, вказавши на таке.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що предметом апеляційного оскарження є ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів, яка відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК України не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Проте такий висновок є передчасним і зроблений із порушенням норм процесуального права.

Стаття 116 ЦПК України регулює підстави та порядок забезпечення доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЦПК України способами забезпечення доказів є, зокрема, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.

Підстави витребування доказів, вимоги до форми і змісту клопотання учасника справи про витребування доказів, а також порядок розгляду судом цього клопотання визначено ст. 84 ЦПК України.

З мотивувальної частини ухвали районного суду вбачається, що позивач заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом звернення до іноземних суду або іншого компетентного органу щодо витребування інформації. Однак у резолютивній частині цієї ухвали зазначено про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що суд першої інстанції, по-перше, неправильно застосував положення ст. 116 ЦПК України про витребування доказів як складової інституту забезпечення доказів, по-друге, порушив вимоги ст. 260 ЦПК України, оскільки є невідповідність між висновками суду, викладеними у мотивувальній та резолютивній частинах ухвали.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги.

Постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 522/23110/17 (провадження № 61-8св21) 

 

Позивач у справі про стягнення коштів з банку та застосування заходів впливу в судовому засіданні подав заяву про забезпечення доказів шляхом звернення до австрійського суду або іншого компетентного органу Австрійської Республіки щодо витребування інформації.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу позивача, дійшовши висновку, що ухвала про відмову у витребуванні доказів не входить до переліку таких, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, вказавши на таке.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що предметом апеляційного оскарження є ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів, яка відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК України не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Проте такий висновок є передчасним і зроблений із порушенням норм процесуального права.

Стаття 116 ЦПК України регулює підстави та порядок забезпечення доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЦПК України способами забезпечення доказів є, зокрема, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.

Підстави витребування доказів, вимоги до форми і змісту клопотання учасника справи про витребування доказів, а також порядок розгляду судом цього клопотання визначено ст. 84 ЦПК України.

З мотивувальної частини ухвали районного суду вбачається, що позивач заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом звернення до іноземних суду або іншого компетентного органу щодо витребування інформації. Однак у резолютивній частині цієї ухвали зазначено про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що суд першої інстанції, по-перше, неправильно застосував положення ст. 116 ЦПК України про витребування доказів як складової інституту забезпечення доказів, по-друге, порушив вимоги ст. 260 ЦПК України, оскільки є невідповідність між висновками суду, викладеними у мотивувальній та резолютивній частинах ухвали.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги.

Постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 522/23110/17 (провадження № 61-8св21) 

 

Позивач у справі про стягнення коштів з банку та застосування заходів впливу в судовому засіданні подав заяву про забезпечення доказів шляхом звернення до австрійського суду або іншого компетентного органу Австрійської Республіки щодо витребування інформації.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу позивача, дійшовши висновку, що ухвала про відмову у витребуванні доказів не входить до переліку таких, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, вказавши на таке.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що предметом апеляційного оскарження є ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів, яка відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК України не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Проте такий висновок є передчасним і зроблений із порушенням норм процесуального права.

Стаття 116 ЦПК України регулює підстави та порядок забезпечення доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЦПК України способами забезпечення доказів є, зокрема, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.

Підстави витребування доказів, вимоги до форми і змісту клопотання учасника справи про витребування доказів, а також порядок розгляду судом цього клопотання визначено ст. 84 ЦПК України.

З мотивувальної частини ухвали районного суду вбачається, що позивач заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом звернення до іноземних суду або іншого компетентного органу щодо витребування інформації. Однак у резолютивній частині цієї ухвали зазначено про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що суд першої інстанції, по-перше, неправильно застосував положення ст. 116 ЦПК України про витребування доказів як складової інституту забезпечення доказів, по-друге, порушив вимоги ст. 260 ЦПК України, оскільки є невідповідність між висновками суду, викладеними у мотивувальній та резолютивній частинах ухвали.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги.

Постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 522/23110/17 (провадження № 61-8св21) 

 

Позивач у справі про стягнення коштів з банку та застосування заходів впливу в судовому засіданні подав заяву про забезпечення доказів шляхом звернення до австрійського суду або іншого компетентного органу Австрійської Республіки щодо витребування інформації.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу позивача, дійшовши висновку, що ухвала про відмову у витребуванні доказів не входить до переліку таких, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, вказавши на таке.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що предметом апеляційного оскарження є ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів, яка відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК України не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Проте такий висновок є передчасним і зроблений із порушенням норм процесуального права.

Стаття 116 ЦПК України регулює підстави та порядок забезпечення доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЦПК України способами забезпечення доказів є, зокрема, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.

Підстави витребування доказів, вимоги до форми і змісту клопотання учасника справи про витребування доказів, а також порядок розгляду судом цього клопотання визначено ст. 84 ЦПК України.

З мотивувальної частини ухвали районного суду вбачається, що позивач заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом звернення до іноземних суду або іншого компетентного органу щодо витребування інформації. Однак у резолютивній частині цієї ухвали зазначено про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що суд першої інстанції, по-перше, неправильно застосував положення ст. 116 ЦПК України про витребування доказів як складової інституту забезпечення доказів, по-друге, порушив вимоги ст. 260 ЦПК України, оскільки є невідповідність між висновками суду, викладеними у мотивувальній та резолютивній частинах ухвали.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги.

Постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 522/23110/17 (провадження № 61-8св21) 

 

Позивач у справі про стягнення коштів з банку та застосування заходів впливу в судовому засіданні подав заяву про забезпечення доказів шляхом звернення до австрійського суду або іншого компетентного органу Австрійської Республіки щодо витребування інформації.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу позивача, дійшовши висновку, що ухвала про відмову у витребуванні доказів не входить до переліку таких, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, вказавши на таке.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що предметом апеляційного оскарження є ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів, яка відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК України не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Проте такий висновок є передчасним і зроблений із порушенням норм процесуального права.

Стаття 116 ЦПК України регулює підстави та порядок забезпечення доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЦПК України способами забезпечення доказів є, зокрема, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.

Підстави витребування доказів, вимоги до форми і змісту клопотання учасника справи про витребування доказів, а також порядок розгляду судом цього клопотання визначено ст. 84 ЦПК України.

З мотивувальної частини ухвали районного суду вбачається, що позивач заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом звернення до іноземних суду або іншого компетентного органу щодо витребування інформації. Однак у резолютивній частині цієї ухвали зазначено про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що суд першої інстанції, по-перше, неправильно застосував положення ст. 116 ЦПК України про витребування доказів як складової інституту забезпечення доказів, по-друге, порушив вимоги ст. 260 ЦПК України, оскільки є невідповідність між висновками суду, викладеними у мотивувальній та резолютивній частинах ухвали.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги.

Постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 522/23110/17 (провадження № 61-8св21) 

 

Позивач у справі про стягнення коштів з банку та застосування заходів впливу в судовому засіданні подав заяву про забезпечення доказів шляхом звернення до австрійського суду або іншого компетентного органу Австрійської Республіки щодо витребування інформації.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу позивача, дійшовши висновку, що ухвала про відмову у витребуванні доказів не входить до переліку таких, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, вказавши на таке.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що предметом апеляційного оскарження є ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів, яка відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК України не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Проте такий висновок є передчасним і зроблений із порушенням норм процесуального права.

Стаття 116 ЦПК України регулює підстави та порядок забезпечення доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЦПК України способами забезпечення доказів є, зокрема, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.

Підстави витребування доказів, вимоги до форми і змісту клопотання учасника справи про витребування доказів, а також порядок розгляду судом цього клопотання визначено ст. 84 ЦПК України.

З мотивувальної частини ухвали районного суду вбачається, що позивач заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом звернення до іноземних суду або іншого компетентного органу щодо витребування інформації. Однак у резолютивній частині цієї ухвали зазначено про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що суд першої інстанції, по-перше, неправильно застосував положення ст. 116 ЦПК України про витребування доказів як складової інституту забезпечення доказів, по-друге, порушив вимоги ст. 260 ЦПК України, оскільки є невідповідність між висновками суду, викладеними у мотивувальній та резолютивній частинах ухвали.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги.

Постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 522/23110/17 (провадження № 61-8св21) 

 

Позивач у справі про стягнення коштів з банку та застосування заходів впливу в судовому засіданні подав заяву про забезпечення доказів шляхом звернення до австрійського суду або іншого компетентного органу Австрійської Республіки щодо витребування інформації.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу позивача, дійшовши висновку, що ухвала про відмову у витребуванні доказів не входить до переліку таких, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, вказавши на таке.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що предметом апеляційного оскарження є ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів, яка відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК України не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Проте такий висновок є передчасним і зроблений із порушенням норм процесуального права.

Стаття 116 ЦПК України регулює підстави та порядок забезпечення доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЦПК України способами забезпечення доказів є, зокрема, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.

Підстави витребування доказів, вимоги до форми і змісту клопотання учасника справи про витребування доказів, а також порядок розгляду судом цього клопотання визначено ст. 84 ЦПК України.

З мотивувальної частини ухвали районного суду вбачається, що позивач заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом звернення до іноземних суду або іншого компетентного органу щодо витребування інформації. Однак у резолютивній частині цієї ухвали зазначено про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що суд першої інстанції, по-перше, неправильно застосував положення ст. 116 ЦПК України про витребування доказів як складової інституту забезпечення доказів, по-друге, порушив вимоги ст. 260 ЦПК України, оскільки є невідповідність між висновками суду, викладеними у мотивувальній та резолютивній частинах ухвали.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги.

Постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 522/23110/17 (провадження № 61-8св21) 

 

Позивач у справі про стягнення коштів з банку та застосування заходів впливу в судовому засіданні подав заяву про забезпечення доказів шляхом звернення до австрійського суду або іншого компетентного органу Австрійської Республіки щодо витребування інформації.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу позивача, дійшовши висновку, що ухвала про відмову у витребуванні доказів не входить до переліку таких, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, вказавши на таке.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що предметом апеляційного оскарження є ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів, яка відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК України не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Проте такий висновок є передчасним і зроблений із порушенням норм процесуального права.

Стаття 116 ЦПК України регулює підстави та порядок забезпечення доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЦПК України способами забезпечення доказів є, зокрема, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.

Підстави витребування доказів, вимоги до форми і змісту клопотання учасника справи про витребування доказів, а також порядок розгляду судом цього клопотання визначено ст. 84 ЦПК України.

З мотивувальної частини ухвали районного суду вбачається, що позивач заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом звернення до іноземних суду або іншого компетентного органу щодо витребування інформації. Однак у резолютивній частині цієї ухвали зазначено про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що суд першої інстанції, по-перше, неправильно застосував положення ст. 116 ЦПК України про витребування доказів як складової інституту забезпечення доказів, по-друге, порушив вимоги ст. 260 ЦПК України, оскільки є невідповідність між висновками суду, викладеними у мотивувальній та резолютивній частинах ухвали.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги.

Постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 522/23110/17 (провадження № 61-8св21) 

 

Позивач у справі про стягнення коштів з банку та застосування заходів впливу в судовому засіданні подав заяву про забезпечення доказів шляхом звернення до австрійського суду або іншого компетентного органу Австрійської Республіки щодо витребування інформації.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу позивача, дійшовши висновку, що ухвала про відмову у витребуванні доказів не входить до переліку таких, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, вказавши на таке.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що предметом апеляційного оскарження є ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів, яка відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК України не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Проте такий висновок є передчасним і зроблений із порушенням норм процесуального права.

Стаття 116 ЦПК України регулює підстави та порядок забезпечення доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЦПК України способами забезпечення доказів є, зокрема, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.

Підстави витребування доказів, вимоги до форми і змісту клопотання учасника справи про витребування доказів, а також порядок розгляду судом цього клопотання визначено ст. 84 ЦПК України.

З мотивувальної частини ухвали районного суду вбачається, що позивач заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом звернення до іноземних суду або іншого компетентного органу щодо витребування інформації. Однак у резолютивній частині цієї ухвали зазначено про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що суд першої інстанції, по-перше, неправильно застосував положення ст. 116 ЦПК України про витребування доказів як складової інституту забезпечення доказів, по-друге, порушив вимоги ст. 260 ЦПК України, оскільки є невідповідність між висновками суду, викладеними у мотивувальній та резолютивній частинах ухвали.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги.

Постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 522/23110/17 (провадження № 61-8св21) 

 

Позивач у справі про стягнення коштів з банку та застосування заходів впливу в судовому засіданні подав заяву про забезпечення доказів шляхом звернення до австрійського суду або іншого компетентного органу Австрійської Республіки щодо витребування інформації.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу позивача, дійшовши висновку, що ухвала про відмову у витребуванні доказів не входить до переліку таких, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, вказавши на таке.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що предметом апеляційного оскарження є ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів, яка відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК України не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Проте такий висновок є передчасним і зроблений із порушенням норм процесуального права.

Стаття 116 ЦПК України регулює підстави та порядок забезпечення доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЦПК України способами забезпечення доказів є, зокрема, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.

Підстави витребування доказів, вимоги до форми і змісту клопотання учасника справи про витребування доказів, а також порядок розгляду судом цього клопотання визначено ст. 84 ЦПК України.

З мотивувальної частини ухвали районного суду вбачається, що позивач заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом звернення до іноземних суду або іншого компетентного органу щодо витребування інформації. Однак у резолютивній частині цієї ухвали зазначено про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що суд першої інстанції, по-перше, неправильно застосував положення ст. 116 ЦПК України про витребування доказів як складової інституту забезпечення доказів, по-друге, порушив вимоги ст. 260 ЦПК України, оскільки є невідповідність між висновками суду, викладеними у мотивувальній та резолютивній частинах ухвали.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги.

Постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 522/23110/17 (провадження № 61-8св21)