ОГЛЯД ЗМІ. «На базі ТСК має бути створена дисциплінарна палата суддів України, яка виконувала б функції слідчого органу щодо суддів»

Вже майже півроку, як при Вищий раді юстиції утворена Тимчасова спеціальна комісія (ТСК, далі за текстом – Комісія) з перевірки суддів судів загальної юрисдикції. Але фактично цей орган люстрації запрацював лише з 3 липня 2014 р. Незважаючи на це, Комісія вже встигла привернути до себе увагу як юридичного товариства, так і громадськості в цілому. Насамперед – через намагання зупинити її роботу. Про те, кому не потрібна люстрація, та як зробити роботу комісії ефективною, в ексклюзивному інтерв’ю «Юридичній газеті» розповів її голова Володимир Мойсик.

– Пане Володимире, наразі Тимчасова спеціальна комісія складається лише з 9 членів замість 15, як передбачено законодавством. Зважаючи на цей факт, чи розпочала вона свою діяльність? Як багато скарг вже надійшло?

– Як відомо, Комісія утворена на підставі Закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», що набув чинності 11.04.2014. За цим законом ТСК вважається утвореною з моменту призначення 9 її членів. Це дало змогу провести перше організаційне засідання, яке відбулося 3 липня ц.р., обрати керівництво та затвердити регламент. Тобто починаючи з 3 липня, громадяни України протягом 6 місяців можуть подавати до ТСК скарги на конкретно визначених суддів. Після завершення цього часу Комісія буде працювати ще півроку, щоб розглянути скарги, які надійшли від громадян. Наші висновки щодо суддів-порушників будуть передані до Вищої ради юстиції, яка має їх розглянути у строк не більше 3 місяців з дня надходження та прийняти рішення у порядку, визначеному законом.

З 3 липня до нас надійшло майже 500 скарг, з яких лише 14 безпосередньо стосуються предмета відання Комісії, тобто таких, які ми маємо право розглядати за законом. Складається враження, що громадськість не усвідомлює, що Комісія має право розглядати лише певні категорії скарг. Інші ми не розглядаємо та змушені повертати, через що в суспільстві виникла хибна думка, наче Комісія їх «відфутболює», не бажає розглядати. Хочу ще раз наголосити, що це не відповідає дійсності. Ми не маємо права розглядати інші скарги, ніж ті, які передбачені Законом «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

Комісія може розглядати скарги, що стосуються суддів, які карали учасників Майдану та Автомайдану, давали санкції на домашні арешти, на взяття під варту тощо. Інша категорія суддів – які притягували до відповідальності членів уряду Юлії Тимошенко. Ще одна категорія скарг стосується тих суддів, які позбавляли мандатів народних депутатів України після того, як вони вже склали присягу, а позбавлення мандатів відбувалося за нормами виборчого законодавства, що заборонено Конституцією і законодавством України. І остання категорія – це скарги на представників Феміди, які ухвалювали рішення з порушенням прав і свобод громадян України, якщо ці порушення констатовані у рішеннях Європейського суду з прав людини. Розгляд зазначених категорій скарг є виключною компетенцією Комісії.

Більше того, хочу відзначити, що ми не просто повертаємо скарги, котрі не підпадають під ці ознаки, а й роз’яснюємо скаржнику, що Комісія приймає до провадження ті категорії скарг, що визначені у ст. 3 Закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». І далі пояснюємо, що така ситуація не позбавляє скаржника можливості звернутися з цією скаргою у загальному порядку до тих органів, які займаються дисциплінарним провадженням відносно суддів. Стосовно суддів місцевих та апеляційних судів – це Вища кваліфікаційна комісія суддів України. а суддів вищих спецсудів і Верховного Суду України, а також коли йдеться про порушення присяги будь-яким суддею – це Вища рада юстиції.

Разом з тим, зазначу, що коли аналізуєш звернення громадян, дійсно бачиш, що нерідко має місце суддівське свавілля. Але, на жаль, ми не можемо їх розглянути, оскільки не маємо права, бо це можуть розцінити як перевищення Комісією повноважень.

– Володимире Романовичу, скільки з тих 14 скарг, що Комісія має розглянути, подали особи, що постраждали від суддівського свавілля?

– Можливо, це прозвучить дивно, але поки ніхто не звернувся до Комісії особисто. Від імені потерпілих пишуть громадські організації, активісти, депутати, представники, адвокати, але не вони самі. Більше того, хочу сказати, що не звернулися ані Юлія Тимошенко, ані Юрій Луценко, ні депутати Сергій Власенко, Олександр Домбровський та Павло Балога. Тобто ті, хто має персонально подати скаргу, не звертаються.

– Чи не вважаєте Ви, що у Комісії недостатньо повноважень, що, можливо, члени ТСК мали б в окремих випадках самі ініціювати питання щодо суддів-порушників – наприклад, тих, хто позбавляв народних обранців депутатських мандатів?

– Безперечно, щоб Комісія дійсно допомогла відновити довіру до судової влади, необхідно, щоб їй були надані такі функціональні можливості. В ідеалі, з перспективою на майбутнє, я сказав би, що на базі ТСК мала б бути створена дисциплінарна палата суддів України, яка виконувала б функції «слідчого органу» щодо суддів. У свою чергу, Вища рада юстиції мала б розглядати висновки дисциплінарної палати, тобто виступати як суд над суддею, щоб не було в одному органі поєднання функцій і «слідчого», і «судді». Але ухвалити такі зміни – це справа законодавця. На жаль, ТСК не ухвалює рішень, які у повному розумінні мали б юридичну силу. Наприклад, наш висновок надається на перевірку до ВРЮ, і це має такі ж наслідки, якби до Ради звернувся звичайний громадянин без звернення до нашої Комісії.

– Як уже було зазначено, наразі у ТСК працюють 9 з 15 членів. Наскільки суттєво може вплинути недоукомплектованість роботу Комісії, її об’єктивність? Чи не стане це в майбутньому підставою для оскарження рішень?

– Моя особиста думка (і гадаю, що інші члени Комісії її також поділяють) полягає у тому, що законодавець доручив люстрацію цієї обмеженої категорії суддів представникам трьох гілок влади – законодавчої, судової і виконавчої. Звичайно, ТСК утворена, щоб громадяни могли подавати скарги, не затягуючи цю процедуру у часі. Але я не певен, що буде правильно, коли лише представники судової та виконавчої влади, без представників парламенту будуть люструвати суддів. Це дійсно може стати підставою для подальшого оскарження. Мають бути представники, так би мовити, з трьох сторін.

Але тут вже претензії не до Комісії, а до законодавчої влади. Верховний Суд України уже через 2 тижні після набуття законом чинності обрав своїх представників. Через два місяці своїх представників призначила уповноважений з питань антикорупційної політики. А парламент ніяк не вирішить питання щодо своїх представників, хоча з дня набуття чинності законом вже пройшло 4 місяці.

– Чи не здається Вам, що це робиться навмисно, аби гальмувати роботу Комісії?

– Не можна відкидати і такий варіант. Про це свідчать ще й наступні факти. По-перше, є зареєстровані проекти законів, якими передбачається право знову балотуватися до ВРЮ та ВККС тим особам, які раніше були в їх складі та наразі звільнені відповідно до люстраційного закону. На мою думку, деяким можновладцям не вистачає в цих органах людей, які створили корупційну судову систему за часів В. Януковича. По-друге, 76 депутатів, навіть ті, хто голосував за ухвалення Закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», подали звернення до Конституційного Суду України про визнання його неконституційним. По-третє, до судів подані позови від громадських організацій до пленуму Верховного Суду України та урядового уповноваженого з антикорупційної політики про скасування їх рішень про призначення членів ТСК. Зараз тривають судові процеси за цими позовами, і члени Комісії ходять по судах замість того, щоб займатися перевіркою суддів.

– Яка аргументація цих позовів?

– Головним чином – що Закон неконституційний. На мою думку, всі приведені обставини невипадково пов’язані між собою. Паралельно з тим, що розгляд таких справ переноситься вже два місяці, в кожному засіданні представники позивачів просять забезпечити виконання рішення, тобто зупинити повноваження членів Комісії. Всього-на-всього. Комісію, яка тільки почала працювати, вже хочуть зупинити. Схоже на те, що люстрація нікому не потрібна.

– Хто ж, на Вашу думку, у цьому зацікавлений, кому це вигідно?

– Як я вже зазначав, це вигідно тим особам, які мали вплив на судову систему за часів Януковича. Наприклад, зараз намагаються відновити роботу ВККС – подали позов самі до себе, і суд зобов’язав їх самих продовжити роботу до формування нового складу. Ви чули десь таке, щоб закон заборонив певним особам виконувати функції, а адміністративний суд дозволив? Судове рішення не може бути вищим за вимогу закону. Як відомо, Законом було звільнено всіх голів судів, їх заступників, членів Вищої кваліфкомісії суддів України та Вищої ради юстиції, тобто від імені народу Верховна Рада висловила їм недовіру. То хіба може йти мова про те, що хтось інший може дозволити їм працювати до формування іншого складу? Йде очевидна гра проти правосуддя.

– Якщо скласти до купи всі обставини, що стоять на заваді нормальній роботі Комісії, яка вірогідність, що її існування може бути передчасно припинене?

– Гадаю, що ніхто не наважиться її ліквідувати через закон. Хто з депутатів, яка фракція за це проголосує? Думаю, такого не станеться. Хоч, як бачимо, є намагання припинити нашу діяльність через рішення судів. З іншого боку, вже минуло майже 5 місяців з часу прийняття Закону, але нікого не притягнуто до відповідальності, а суспільство вимагає результатів.

– Чи дозволяє закон у разі, якщо суддя, умовно кажучи, покаявся, не люструвати його?

– Підхід у кожному випадку, звичайно, буде індивідуальний. Треба враховувати час і обставини, за яких суддею ухвалювалося те чи інше рішення. Наприклад, коли Президентом України був Ющенко, суди забороняли пікетування та мітинги приблизно у 5–7% випадків, а коли Янукович – у 95%. Тому не можна виключати, що між суддями панував страх, бо на них здійснювався тиск. Слід розуміти, що не можна однаково покарати суддю, який заборонив, наприклад, проведення мітингу у Маньківці Черкаської області, і суддю, який дозволив заарештувати під час Майдану у Києві 20 осіб І тут постає ще й проблема законодавча, оскільки для суддів передбачено лише два види стягнень: якщо не дуже тяжка провина, оголошується догана, а в разі порушення присяги суддю звільняють. У західноєвропейських країнах існують десятки видів таких стягнень – від переведення до іншого суду, грошових стягнень і аж до звільнення.

– Чи не повториться при розгляді справ ситуація, яка, на жаль, мала місце у ВРЮ, коли судді не приходили на засідання, через що ці засідання переносилися багато разів, і зрештою розгляд справи затягувався на півроку, а то і більше?

– Звичайно, суддя може з’явитися або не з’явитися на засідання, але закон прописаний таким чином, що суддя не зможе маніпулювати цим. Тобто неявка судді з будь-якої причини не забороняє Комісії розглянути питання стосовно нього. Суддя може прийти на засідання із захисником, може без захисника, може прислати лише адвоката, але тих зловживань з боку суддів, які були у ВККС і ВСЮ, та навіть у парламенті, не буде, бо через неявку судді ми не позбавлені можливості розглянути справу.

Хочу додати, що попри різні перепони, Комісія працює ефективно. Все, що можна було зробити з 3 липня, ТСК зробила на 100% – починаючи від організації робочого простору, затвердження регламенту і завершуючи розглядом скарг. Ведеться спеціальний облік усіх скарг, що надходять. Вони розподіляються між членами ТСК в алфавітному порядку та за черговістю. Таким чином ми намагаємося уникнути звинувачень у вибіркових діях членів Комісії.

Наразі в умовах, коли не працює ані ВККС, ані ВРЮ, ТСК є єдиним органом, який опікується правосуддям, якому надано право притягти суддів до відповідальності. А з огляду на велику кількість скарг на дії суддів, ми вирішили, що будемо звертатися до усіх суддів, стосовно яких до нас надійшли обґрунтовані, на наш погляд, скарги. Так, це самодіяльність, бо такого в законі не передбачено, і нас можуть звинуватити у втручанні у суддівську діяльність. Але ж і мовчати ми не можемо, особливо коли суддівське свавілля очевидне.