ОГЛЯД ЗМІ. «Подання не гальмує процес люстрації, а лише спонукає до перевірки на конституційність деяких положень закону»

Видання: «Голос України»
Номер видання: № 229
Автор: Голос України

Як відомо, 17 листопада 2014 р. Пленум Верховного Суду України піддав сумніву конституційність деяких положень Закону України «Про очищення влади». Це спричинило значний суспільний резонанс і медіапростір заряснів коментарями, що судова система всіляко протидіє очищенню влади та гальмує люстрацію. То чому Верховний Суд проти люстрації? Роз’яснити ситуацію редакції журналу «Право України» і газети «Голос України» попросили Голову Верховного Суду Ярослава Романюка:

— Дійсно, ми звернулися до Конституційного Суду України та просимо перевірити на предмет відповідності вимогам Основного Закону окремі положення Закону України «Про очищення влади».

Йдеться про норми, що стосуються люстрації посадових осіб органів у системі судоустрою — членів Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України, його першого заступника, заступника. Просимо також перевірити на конституційність положення цього закону щодо люстрації суддів, які ухвалювали процесуальні рішення стосовно учасників масових акцій протесту періоду 21 листопада 2013 р. — 22 лютого 2014 р. та щодо осіб, індивідуально амністованих окремим законом від 27 лютого 2014 р.

Ми були готові до суспільного резонансу, бо такий резонанс має і сам закон. Для пересічного громадянина звернення Верховного Суду України до Конституційного Суду України справді може здатися підтвердженням того, що судді проти люстрації чи гальмують її. Але це не так.

Наше подання не гальмує, не зупиняє процес люстрації й не загрожує виконанню закону загалом — ми просимо перевірити на конституційність лише деякі його положення, які стосуються представників судової влади. У поданні не піддається сумніву закон у цілому.

Так само ми не порушуємо питання про неконституційність норм про перевірку відомостей щодо майна (майнових прав), необхідність установлення відповідності вартості майна законним доходам осіб, які піддаються люстрації. Ми не сумніваємося в необхідності такої перевірки, хоча й вважаємо, що вона все-таки не є елементом люстрації, а належить до сфери антикорупційної політики держави.

Процедура люстрації запущена й мусить іти. Власне, сам Верховний Суд України якраз і демонструє це. На виконання закону ще 17 листопада цього року я видав розпорядження про проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених ч.ч. 3, 4 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», стосовно суддів Верховного Суду України. Хоча план, затверджений Кабінетом Міністрів України, передбачає проведення перевірок суддів протягом року (з грудня 2014 р. по грудень 2015 р.), ми не стали чекати, поки Конституційний Суд України розгляне наше подання. Ця перевірка у Верховному Суді розпочнеться вже 1 грудня 2014 р.

Верховний Суд України законом наділений повноваженням звертатися до Конституційного Суду України щодо конституційності законів. Таке повноваження найвищому судовому органу в державі надане для того, щоб запобігти порушенню державою фундаментальних конституційних принципів, якщо той чи інший закон виходить із-під пера законодавця недосконалим. Але Верховний Суд — судовий орган. Ми поза політикою і наше подання не слід сприймати ніяк інакше, ніж виконання повноважень у спосіб, визначений законом. Врешті-решт, ми в цьому питанні — не остання інстанція. Якщо наші сумніви в недосконалості закону Конституційний Суд України визнає необґрунтованими, він у задоволенні подання відмовить.

Понад те, для Верховного Суду визнання деяких положень закону неконституційними — не самоціль. Деяку його процедурну недосконалість цілком ефективно можна виправити внесенням змін. І тому 17 листопада 2014 р. Пленум також звернувся до суб’єктів законодавчої ініціативи — Президента України, Голови Верховної Ради України та Прем’єр-міністра України. Ми просили вивчити питання про можливість внесення змін до Закону «Про очищення влади».

У цьому зверненні ми висловили своє бачення проблем та надали пропозиції щодо приведення закону у відповідність із міжнародними стандартами у сфері судочинства, прав та свобод людини, Конституцією України. Якщо якийсь із суб’єктів законодавчої ініціативи визнає наші зауваження слушними, то ми готові співпрацювати та всіляко допомагати в роботі над законопроектом. Кадровий потенціал у нас високий.

А на заяви про те, що судді проти люстрації, я з усією відповідальністю заявляю: Верховний Суд України повністю підтримує мету, задекларовану Законом «Про очищення влади» — якісне оновлення влади в державі. Судова влада — не виняток.

Наша позиція була й залишається незмінною — в системі не місце суддям, які забули про закон і справедливість та керувалися політичним впливом чи особистою вигодою. Ми «за» люстрацію та очищення судової системи. Але за справедливу люстрацію. Ми проти того, щоб у цьому процесі постраждали невинні.

Недосконала не ідея люстрації чи її принципи, закріплені в Законі «Про очищення влади». Недосконала процедура проведення люстрації. А тому вважаємо, що застосування цієї недосконалої процедури створює надзвичайно високий ризик того, що справедливої люстрації для всіх не буде: з одного боку, під люстрацію підпадуть невинні, а з другого — ті, хто справді заслуговує бути люстрованим, одержать можливість тріумфально повернутися на свої посади в державній службі.

— Як зазначено в преамбулі Закону «Про очищення влади», він прийнятий для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні. Ви кажете про несправедливість люстрації. У чому ця несправедливість полягає?

— Поясню. Звернімося до Конституції України. У ст. 8 вона проголошує дію в Україні принципу верховенства права, у ч. 2 ст. 61 — передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Метою Закону «Про очищення влади» (як зазначено в його ч. 1 ст. 1) є недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України В. Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Ця сама норма закріплює й принципи люстрації — верховенство права, презумпцію невинуватості, індивідуальну відповідальність, гарантування права на захист.

Це означає, що люстраційні заходи повинні спрямовуватися на пошук, виявлення та усунення від виконання владних управлінських функцій конкретних осіб у разі, якщо буде встановлено їх вину у вчиненні конкретних діянь. Тобто, як бачимо, загальні норми Закону «Про очищення влади» Конституції цілком відповідають. Але в подальших положеннях принцип індивідуальності відповідальності застосовується однобоко — щодо люстрації одних суб’єктів — застосовується, а щодо інших — ні.

Наприклад, у ч. 6 ст. 3 закону передбачено, що заборона, передбачена ч. 4 ст. 1 цього закону, застосовується до посадових та службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, в тому числі суддів, співробітників органів внутрішніх справ, прокуратури України та інших правоохоронних органів, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю, що встановлено рішенням суду щодо них, яке набрало законної сили, здійснювали заходи, спрямовані на перешкоджання реалізації конституційного права громадян України збиратися мирно і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, або спрямовані на завдання шкоди життю, здоров’ю, майну фізичних осіб у період з 21 листопада 2013 р. по 22 лютого 2014 р.

Ця норма містить процедуру люстрації, яка відповідає принципу індивідуальності відповідальності — дії кожної конкретної особи оцінюватиме суд, і в кожному окремому випадку здійснюватиметься перевірка: чи перешкоджала конкретна особа реалізації прав громадян чи ні. Така сама процедура люстрації передбачена й у ч.5 та ч.7 ст. 3 закону. Результат люстрації за такою процедурою — справедливий, мета люстрації буде досягнута й невинні особи не постраждають.

При цьому в інших нормах закону принцип індивідуальної відповідальності люстрації — відсутній. Зокрема, й у тих, які Верховний Суд України просить визнати неконституційними.

Так, наприклад, за п. 6 ч. 1 ст. 3 закону заборона, передбачена ч. 3 ст. 1 цього закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року члена Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України, його першого заступника, заступника.

Тобто люстровані ці особи повинні бути тільки тому, що вони обіймали в певний період такі посади. Жодної перевірки їх дій не передбачено. Тобто тут принцип індивідуальної відповідальності відсутній узагалі й така люстраційна процедура — не справедлива.

Стосовно тих же посадових осіб така сама заборона передбачена й іншою нормою закону (п. 2 ч. 2 ст. 3), якщо вони обіймали посади в період з 21 листопада 2013 р. по 22 лютого 2014 р. та не були звільнені в цей період із відповідних посад за власним бажанням.

Зазначені особи за їх згодою підлягають перевірці за ст. ст. 4 та 5 закону. Але мета цієї перевірки — встановлення факту перебування особи на певній посаді в указаний період часу, а також перевірка достовірності відомостей щодо майнового стану, зазначених у декларації. Знову ж таки, в процесі цієї перевірки не буде встановлюватися індивідуальна роль тієї чи іншої посадової особи в сприянні узурпації влади В. Януковичем, підриві основ національної безпеки і оборони держави або протиправному порушенні прав і свобод людини.

Те саме можна сказати і про процедуру люстрації суддів, які ухвалювали процесуальні рішення стосовно учасників масових акцій протесту періоду 21 листопада 2013 р. — 22 лютого 2014 р. та щодо осіб, індивідуально амністованих окремим законом від 27 лютого 2014 р. Закон «Про очищення влади» (п. 13 ч. 2 та ч. 3 ст. 3) забороняє таким суддям займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади. Вони підлягають звільненню. Але тільки тому, що займали посаду судді та виконували свій професійний обов’язок — у процесуальний спосіб вирішували питання, пов’язані з притягненням осіб до кримінальної чи адміністративної відповідальності. При цьому Закон «Про очищення влади» не ставить за мету хоча б перевірити чи були законними ці судові рішення, чи відповідали вони принципу верховенства права, а якщо ні, то з якої причини.

Знову ж таки, принцип індивідуальної відповідальності — відсутній. Крім того, діяльність суддів специфічна, адже пов’язана зі здійсненням правосуддя, і відповідно до змісту ч. 1 ст. 126 Конституції України для суддів передбачений особливий порядок притягнення їх до відповідальності та звільнення.

Ухвалене судом рішення, якщо набрало законної сили, — обов’язкове до виконання на всій території держави (ст. 129 Конституції України). Якщо рішення суду — не скасоване в установленому порядку, то воно вважається законним.

Тобто за Законом «Про очищення влади» судді підлягають звільненню за ухвалення рішень, які на сьогодні є законними.

Комітет Міністрів Ради Європи в Рекомендації СМ/Rec (2010) 12 державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки, ухваленій 17 листопада 2010 р., зазначає, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для відповідальності судді, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (п. п. 66, 68).

Ще в 2007 р. Венеціанська комісія в своєму Висновку від 16—17 березня 2007 р. щодо законопроекту про судоустрій та законопроекту про статус суддів наголосила на тому, що «неправильне тлумачення закону суддею має вирішуватися шляхом апеляції, а не шляхом дисциплінарної процедури» (п. 40). У Висновку від 6—7 грудня 2013 р. № CDL-D(2013)034 щодо пропозицій стосовно внесення змін до проекту закону «Про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантій незалежності суддів» Венеціанська комісія вказала, що «жодне звільнення не повинно бути можливим, якщо поведінка судді не підпадає під визначення дисциплінарного правопорушення» (п. 55).

Таким чином, звинувачувати суддю в незаконності його рішення, та вимагати в зв’язку з цим звільнення судді, можна лише тоді, якщо це рішення скасоване судом вищої інстанції після перегляду в передбаченому законом порядку.

Ні Закон «Про очищення влади», ні зазначені в ньому закони від 29 січня, 21 та 27 лютого 2014 р. не говорять про те, що жоден із учасників масових протестів чи індивідуально амністованих не скоював жодних правопорушень. Такими законами держава не реабілітувала цих осіб, а виявила акт доброї волі та звільнила їх від кримінальної, адміністративної відповідальності або покарання. За що ж, у такому разі, судді підлягають звільненню без будь-яких перевірок?

Вважаємо, що сам по собі факт ухвалення суддями певних судових рішень щодо осіб, яких у подальшому держава звільнила від відповідальності чи покарання, не може бути єдиною підставою для їх люстрації. Для того, щоб звільнення цих суддів відповідало люстраційному принципу індивідуальної відповідальності, постановлені судові рішення повинні бути переглянуті у встановленому законом порядку та перевірені на предмет законності й відповідності принципу верховенства права. Якщо буде встановлено, що учасники мирних зібрань чи амністовані були притягнуті до відповідальності несправедливо, на догоду тогочасній політичній владі, це має бути підставою для скасування судового рішення як такого, що не відповідає принципу верховенства права, і як наслідок — може бути підставою для люстрації судді, який ухвалив рішення.

Суддю, який приймав рішення з політичною вмотивованістю, не захистить від люстрації навіть і так звана формальна законність судового рішення. Поясню, що мається на увазі, на ситуації, яка мала місце в Польщі. Кілька десятиліть тому в цій країні зароджувався суспільно-політичний рух профспілки «Солідарність» і їхня діяльність, звісно, блокувалася владою комуністичного режиму. Вони не мали доступу до медіаресурсу й повідомляли про свою ініціативу на проведення зібрань звичайними листівками — розкидали їх вулицями міста з автомобіля. Так от, за цими фактами активістів руху суд притягнув до відповідальності за засмічення вулиць.

На цьому прикладі бачимо, що формально таке рішення є законним, адже польські активісти справді засмічували вулиці. Те саме можемо сказати й щодо подій у нашій державі в листопаді 2013 р. — лютому 2014 р. Деяка кількість учасників масових акцій протесту формально й справді вчиняли певні правопорушення, найпоширеніші — порушення громадського порядку, правил дорожнього руху. Але ж ми розуміємо, чому вони так діяли в тих умовах: вони не мали на меті нехтувати правилами поведінки та порушувати закон. Вони прагнули заявити про свою громадянську позицію та висловити протест.

Відповідно й судове рішення про притягнення такого учасника до відповідальності може бути законним лише формально. У такому випадку потрібно перевірити мотиви, якими керувався суддя, коли приймав рішення. Якщо судове рішення про притягнення учасника протестної акції до відповідальності є формально законним, але суддя ухвалив його з міркувань політично спрямованих, на догоду тогочасній владі, то воно не відповідає принципу верховенства права і має бути скасоване. Це також може бути підставою для люстрації судді.

Врешті-решт, принцип презумпції невинуватості, індивідуальної відповідальності та гарантування прав на захист для кожної особи, яка піддається люстрації, — це не «винахід» Верховного Суду України. На необхідності дотримання цих принципів під час проведення люстраційних заходів наголошується і в документах органів Ради Європи. Ми ж бо не перші, хто люстрацію проводить.

У багатьох країнах Європи (Словаччині, Польщі, Німеччині, Латвії та ін.) люстрація відбувалася в результаті повалення авторитарних соціалістичних, комуністичних режимів. І навіть у такому разі Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції № 1096 «Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем» вказала, що при люстрації вина кожної особи обов’язково повинна бути доведена в кожному окремому випадку. А особі, що піддається люстраційній процедурі, повинно бути гарантовано право на захист і презумпція невинуватості.

Венеціанська комісія в своєму Висновку «Щодо закону про визначення критерію для обмеження права на обіймання державної посади, доступу до документів і їх публікування, співробітництво з органами державної безпеки («Закону про люстрацію») колишньої югославської республіки Македонія» від 14—15 грудня 2012 р. зазначила, що європейські стандарти в сфері люстрації передусім походять із Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, судової практики Європейського суду з прав людини та Резолюції ПАРЄ № 1096.

Хочу процитувати п. 7 Висновку: «Суть цих стандартів можна звести до наступних чотирьох ключових критеріїв, що стосуються процедури люстрації: вина повинна бути доведена у кожному окремому випадку; право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду мають бути гарантовані; потрібно виконувати різні функції та цілі люстрації, а саме захист країн нової демократії, та дотримуватися кримінального права, а саме покарання осіб, які вважаються винними; люстрація повинна мати суворі обмеження часу як щодо періоду її виконання, так і щодо періоду, який підлягає перевірці».

Ми вже маємо досвід інших держав, які проводили люстрацію та не зважали на ці принципи. Такі держави відповідали перед ЄСПЛ і програли. Хочу наголосити на особливостях розгляду справ ЄСПЛ. Якщо узагальнити висновки ЄСПЛ, наприклад, у справах «Турек проти Словаччини», «Адамсонс проти Латвії», «Матиєк проти Польщі», «Любох проти Польщі», «Мощіцький проти Польщі», то вони свідчать про таке: цей Суд не так виясняє суть звинувачень, висунутих проти особи, як прискіпливо вивчає процедуру проведення люстрації, закріплену в національному законі.

ЄСПЛ завжди дає окрему оцінку процедурі люстрації (як вона проходить, хто її ініціює, чи має люстрована особа право подати пояснення та свої докази, як вони враховуються органом, що проводить люстрацію, тощо) та робить висновок чи відповідає процедура Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. І хоча люстрація — це не кримінальне переслідування, ЄСПЛ завжди стоїть на жорсткій позиції: піддана люстрації особа повинна мати всі права, закріплені Конвенцією для тих осіб, які піддаються переслідуванню в кримінальному аспекті (і право на захист, і презумпцію невинуватості).

— Нині є багато прихильників тієї думки, що люстрація суддів — вимога суспільства. І цим прощається деяка процедурна недосконалість закону. Невже для люстрації суддів процедура аж така важлива? Чому?

— Так, процедура для люстрації суддів є чи найголовнішою. Давайте подумаємо, яку взагалі мету ставить закон. Оновити владу на місяць чи рік? Чи все-таки досягти стабільного оновлення на майбутнє? То чому ніхто не каже про те, який результат у майбутньому ми одержимо від недосконалої люстрації?

А результат буде такий. Нині ніхто не з’ясовуватиме, чи відповідали принципу верховенства права, чи справедливі були судові рішення щодо учасників масових акцій протесту, чи винні були судді, в чому їхня вина. Судді не мають будь-якого права на захист і їх ніхто не слухатиме. Дуже швидко цих суддів позвільняють всіх без винятку. Результат звільнень — миттєве задоволення і радість від таких «яскравих і показових» результатів люстрації.

Нехай так. Але що далі?

А далі, впевнений, Україну чекає неприємна роль держави-відповідача в Європейському суді з прав людини. І результати розгляду ЄСПЛ заяв суддів, звільнених через люстрацію, я можу спрогнозувати з дуже високою долею вірогідності. Та й не тільки я, а будь-яка людина, якщо зацікавиться люстраційним досвідом країн Європи.

Я вже сказав, що ЄСПЛ, коли розглядає справи та аналізує люстраційні процеси, то не перевіряє чи дійсно та або інша особа повинна бути люстрована. ЄСПЛ перевіряє, чи були забезпечені цій особі справедливі процедурні гарантії. Є маса рішень ЄСПЛ з цих питань. Але чомусь ми свідомо відмовляємося від досвіду інших держав і з наполегливою впертістю «наступаємо на ті самі граблі», йдемо до тих самих помилок.

Чому цього всього ніхто не пояснює суспільству? Я впевнений, що люди, які вкрай негативно сприймають подання Верховного Суду України, повинні знати негативні наслідки люстрації суддів у тому вигляді, як вона нині існує.

Навряд чи ці наслідки суспільству сподобаються: за кілька років недобросовісні судді, які дійсно ухвалювали несправедливі, політично умотивовані рішення, тріумфально повернуться на свої посади за рішенням ЄСПЛ. АУкраїна з державного бюджету ще і виплачуватиме цим суддям грошову сатисфакцію — тисячі, а то й десятки тисяч євро. Це станеться не тому, що буде встановлена невинність судді. А тільки тому, що люстраційна процедура щодо суддів згідно із Законом «Про очищення влади» не відповідає статті 6 Конвенції.

Ми в такому випадку можемо також повторити досвід Сербії. У цій державі свого часу за результатами переатестації було звільнено велику кількість суддів і призначено нових. Потім ЄСПЛ зобов’язав Сербію поновити на посадах звільнених суддів і держава одержала значно більше суддів, ніж потребувала.

Невже ми цього хочемо? Чи буде досягнута мета люстрації? Ні, не буде. Люстрація не повинна бути каральним інструментом для невинних. Вона повинна усунути від участі в державному управлінні якраз тих осіб, які насправді вчиняли всі ті дії, які визначені ст. 1 Закону «Про очищення влади».

Гадаю, багатьом відоме рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України». У цьому рішенні ЄСПЛ зобов’язав Україну поновити на посаді суддю Верховного Суду України Олександра Волкова, якого було звільнено за порушення присяги. ЄСПЛ не аналізував чи було порушено суддею присягу, чи ні. А задовольнив заяву через те, що (цитую п. 205 рішення): «... заявника було звільнено з порушенням фундаментальних принципів процедурної справедливості, передбачених статтею 6 Конвенції...».

Якщо ми не зважаємо на закордонний досвід люстрації, то чому не враховуємо рішення ЄСПЛ, ухвалене вже конкретно щодо України й конкретно за заявою судді, якого звільнили? Нас не цікавить чужий досвід, але не вчить і власний. То ж чи мудро ми чинимо?

— Якщо Верховний Суд України вважає, що процедура люстрації така важлива, то чому просите визнати неконституційними лише ті норми закону, що стосуються люстрації в судовій владі. А чому інших норм не торкалися? Адже закон містить аналогічні, як і для суддів, положення про люстрацію в органах виконавчої влади?

— Поясню чому. В Україні згідно з Конституцією закріплено принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Цей так званий механізм «стримувань і противаг» покликаний урівноважувати владу загалом, стримувати свавілля державних органів. Завдання судової влади в цьому процесі — бути незалежним арбітром для інших двох гілок влади. Суди не можуть і не повинні втручатися в діяльність виконавчої влади інакше, ніж у спосіб здійснення правосуддя.

Міжнародні стандарти функціонування судових систем (наприклад, висновки Консультативної ради європейських суддів №3 (2002), №10 (2007), №11 (2008) закликають до того, щоб судова влада була безсторонньою і незалежною.

Судді повинні утримуватися від будь-якої політичної діяльності, яка підриває їхню незалежність або загрожує видимості безсторонності.

Судді можуть брати участь лише в дискусіях та підготовці законодавства, які стосуються сфери судівництва, статусу суддів, функціонування судової системи, відправлення правосуддя, процесуальних законів, інших законопроектів, які можуть впливати на судочинство; органи судової влади дають висновки на проекти законів у цій сфері.

Тож Верховний Суд України як судовий орган, слідуючи Конституції України, положенням Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та міжнародним стандартам, звернувся до Конституційного Суду України з поданням із метою забезпечення конституційного правопорядку в сфері функціонування судової влади. Ті положення Закону «Про очищення влади», які стосуються представників іншої влади — виконавчої, ми перевірити не просили. Виконавча влада не зверталася до Верховного Суду України з цього питання й таке «самочинне» прохання становило би втручання судової влади в діяльність виконавчої.

— Якщо Верховний Суд має такі серйозні зауваження до Закону «Про очищення влади», то чому про це стало відомо тільки тепер? Чому ви не вносили своїх пропозицій на стадії, коли закон був проектом?

— Ми не вносили своїх пропозицій раніше, тому що нас ніхто не запитував і наших висновків не просив. Шкода, але ініціатори розробки та прийняття законів часом забувають про європейські принципи функціонування судових систем. Так, наприклад, у п. 87 Висновку КРЄС № 10 (2007) щодо судової ради на службі суспільства зазначено, що всі проекти законів, які стосуються статусу суддів, відправлення правосуддя, процесуальних законів, та інші законопроекти, які можуть впливати на судочинство, наприклад, незалежність судової влади, або можуть обмежити гарантії доступу громадян (у тому числі самих суддів) до правосуддя, повинні розглядатися парламентом лише після отримання висновку судової ради. Ця консультативна функція повинна бути визнана всіма державами та підтверджена Радою Європи як рекомендація. Аналогічні положення містяться й у Висновку КРЄС № 11 (2008) щодо якості судових рішень (п. 12 ч. І).

Крім того, надання висновків щодо проектів законодавчих актів, які стосуються судової системи та діяльності Верховного Суду України, - законне повноваження Верховного Суду України згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Але і про норми нашого національного закону законотворці іноді не пам’ятають. Якби нашої думки все-таки запитали перед тим, як уводити закон у дію, то ми, безумовно, всі ці доводи висловили б розробникам законопроекту. Я впевнений, що наші зауваження слушні.

— Ваші пояснення зрозумілі. Але погодьтеся — то все лежить більше в юридичній площині. Проте судді знають, як вони ухвалювали рішення — справедливо чи ні. Невже вони не розуміють, що суспільство несправедливості не пробачить? Чому не наберуться сміливості та самі не звільняться?

— Так, я розумію про що ви. Наприкінці минулого тижня в мене на прийомі були представники Автомайдану й вони теж запитували, чому Верховний Суд України проти люстрації. Я їм пояснив те саме, про що тут кажу. Вони наші доводи розуміють. Але просили зрозуміти і їх: вони не вірять, що справедливість торжествуватиме. Вже майже рік минув, як їх, учасників Автомайдану, судді несправедливо позбавляли прав керування автомобілем за поїздку в Межигір’я. Але коли вони приходять у суд, то бачать тих же суддів, які продовжують працювати. Представники Автомайдану питали мене: невже ці судді такі черстві й нерозумні? Вони ж краще за будь-кого знають, що тоді справді діяли несправедливо, дозволили собою маніпулювати та були використані владою як знаряддя боротьби з політичними опонентами. То чому цим суддям не вистачає сили духу піти самим? Мене просили звернутися із таким закликом і цим зняти соціальне напруження.

Так, погоджусь: це і справді дещо зняло б напруження в суспільстві. Але хочу сказати, що навіть і тоді, коли ці судді напишуть заяви на звільнення за власним бажанням, то невідомо коли вони власне будуть звільнені. Наше законодавство передбачає громіздку та багатоступеневу процедуру звільнення судді. І не тільки за якісь порушення, а й навіть за власним бажанням.

Якщо суддя обраний на посаду безстроково, то він звільняється за власним бажанням Верховною Радою України за поданням Вищої ради юстиції.

Проте всі ми знаємо, що попередній склад Вищої ради юстиції припинив повноваження ще в квітні цього року згідно із Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». Новий склад — дотепер не сформований. І не з вини судової влади. Судді призначили членів Вищої ради юстиції за своєю квотою на з’їзді, який відбувся 25—26 вересня 2014 р. До речі, обрані для цієї роботи судді не тільки одержали підтримку більшості своїх колег, присутніх на з’їзді, а й не викликали зауважень із боку громадськості.

Чи вирішила суддівська квота проблему початку роботи Вищої ради юстиції? Ні. Та, власне, й Верховна Рада України не поспішає зі звільненнями суддів навіть із об’єктивних підстав. Ще 5 червня цього року Верховна Рада України не спромоглася відправити у відставку суддів, які досягли 65-річного віку та за законом уже не можуть здійснювати правосуддя. Було вирішено повернути постанову про звільнення суддів у профільний комітет і до сьогодні питання про їхнє звільнення так і не вирішене.

Тим часом заяви про звільнення суддів за власним бажанням чи у відставку продовжують накопичуватися. Станом на 1 листопада ми вже маємо 230 поданих заяв про звільнення суддів — за віком, за станом здоров’я, у зв’язку з відставкою або за власним бажанням. Із них 125 суддів досягли граничного віку перебування на посаді судді (65 років), але не можуть звільнитися. Що це значить? Те, що 65-річні судді не здійснюють правосуддя, але одержують суддівську винагороду. Розмір виплат із бюджету таким суддям уже становить 32 мільйони гривень. Якщо ситуація не зміниться, до кінця року таких суддів буде вже 137. Аналогічна ситуація й із суддями, 5-річний строк повноважень яких закінчився, але рішення про обрання їх на посаду судді безстроково не прийнято. Такі судді теж не мають повноважень здійснювати правосуддя, але одержують суддівську винагороду. Станом на 1 листопада їх уже 226, а із бюджету їм виплачено майже 48,2 мільйона гривень. До кінця року таких суддів буде 384.

З урахуванням цього скажу так. Судді, які в листопаді 2013 р. — лютому 2014 р. справді ухвалювали несправедливі, політично умотивовані рішення, — знають про це. Тож якщо у них прокинулася совість і прийшло усвідомлення тяжкості наслідків їхніх дій, — вони можуть подати заяви про звільнення з посади судді за власним бажанням. Але це не убезпечить таких суддів від необхідності додержуватися заборон, накладених люстраційним законом, якщо вони справді під ці заборони підпадають.

Проте, якщо вже я згадав про свою зустріч із представниками Автомайдану, то хочу висловити своє спостереження — ми мріємо змінити державу та суспільство, але, на жаль, дотепер ставимося один до одного з недовірою та пересторогою. Так, Автомайданівці на нашій зустрічі взагалі не порушували питання, що хочуть зробити запис нашої розмови. Натомість вирішили чомусь таємно зробити відеозапис. Згодом розмістили цей запис тривалістю 34 хвилини у мережі Інтернет. Ще більш дивно, що він розміщений із заголовком, що це — інтерв’ю Голови Верховного Суду України, дане спеціально для Автомайдану.

Тож у нашій державі не тільки перед суддями, а й перед суспільством ще стоїть багато завдань. І одне з них, дуже важливе, — навчитися довіряти одне одному, не відчувати ворожості, чути протилежні сторони й визнавати їх правоту, не замовчуючи цього.

— Дякуємо за розмову.

— Прошу.