ОГЛЯД ЗМІ. «Чи усвідомлює громада сутність люстраційних процесів в Україні?»

Видання: «Закон і Бізнес»
Номер видання: №47-48 (1189-1190)
Автор: Марія Опренко

Суспільні уявлення про природу, мету й процес очищення влади від спадщини минулого зазнають постійного корегування з боку законодавця, який де-не-де та й схалтурить, приймаючи суперечливі, але приємні для народу закони. Реформаційно-революційна модель зміни державного ладу в Україні та форсовані (принаймні на словах) темпи реалізації правових шедеврів не тільки не дають громадськості повною мірою розібратися у деталях законодавчих актів, а й не дозволяють проаналізувати сенс цих змін, який все частіше ховається за популістськими гаслами окремих політичних сил.

«Ти йому про Тараса, а він — півтораста»

Трагічні події наприкінці минулого року запустили ланцюгову реакцію по всій країні. Обравши західний вектор розвитку та остаточно вирішивши покінчити із «цвіллю радянського минулого», сучасні державні діячі запозичили в іноземних колег методику розправи (покарання, розслідування, очищення – бажане підкреслити) із колишніми можновладцями шляхом прийняття низки законів, які б дозволили «знекровити» процес і зробити його більш адаптованим до норм сучасного міжнародного права.

Завзяття, з яким нові лідери нації почали розробляти законопроекти, а згодом втілювати прийняті закони в життя, здавалося прогресом. Втім, поспіх ще нікому не грав на руку. І першим актом, який зазнав критики, став закон «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». По-перше, у фахівців виникли питання стосовно побудови документа та неоднозначності його основних й перехідних положень. Адже, власне, останніми парламентарі й похитнули трон Феміди, залишивши її без інструментів впливу на суддівський корпус. Нагадаємо: з набранням чинності згаданим актом припинилися повноваження членів Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів, а згодом й усіх голів судів. А по-друге, у багатьох правників й виникає питання: чому чергу опальних посадовців очолили саме володарі мантій?

Та, вочевидь, невідворотність покарання підштовхнула суддів до добровільного й усвідомленого кроку в бік відновлення довіри, втрату якої служителі Феміди відчували вже давно.

Аби не відходити від європейських стандартів, автори законопроекту вирішили порадитись із Венеціанською комісією стосовно заходів, які сприятимуть поверненню довіри до судів. Європейці хоча й схвально сприйняли таку ініціативу, все ж застерегли реформаторів від необачних дій. Зокрема, нарікань з боку західних фахівців удостоїлася тоді Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, що створювалася при ВРЮ і мала встановити факти порушення суддями присяги при винесенні рішень стосовно учасників мирних зібрань та членів Уряду Юлії Тимошенко. Таке новоутворення в конституційному органі (можливо, й доброякісне) Основним Законом країни не передбачене, а тому доцільність і мета його існування із самого початку ставилися експертами під сумнів. Не зрозумілі були «венеціанцям» і крітерії, за якими виявлятимуться факти порушення володарями мантій присяги: адже перевіряти рішення суддів ТСК не має права, бо не є судовою інстанцією (так само як і ВРЮ, до речі), а визначити, де суддя помилився, а де умисно вийшов за рамки закону, майже неможливо: подібну оцінку навряд чи можна вважати об’єктивною, бо вона відображатиме лише ставлення члена комісії до судді. Тому вирішено було надати резолюціям ТСК рекомендаційного характеру, однак обов’язково враховувати їх при розгляді дисциплінарних проваджень у ВРЮ.

А тим часом «блага звістка» про вдалий початок процесу відновлення довіри до судів поширювалася по всіх телеканалах, які за принципом «зіпсованого телефону» по-своєму інтерпретували почуте. Отже, за кілька тижнів у громадян склалося хибне розуміння ролі ТСК у процесі відновлення довіри до судової влади.

Голова ТСК Володимир Мойсик, який за свою досить довгу кар’єру встиг приміряти на себе ролі як законника, так і законодавця, неодноразово намагався пояснити, які функції виконує очолюваний ним орган. Він наголошував, що закон обмежує коло суддів, яких необхідно перевірити. Тому з-понад 1300 заяв, які надійшли до ТСК, комісія могла розглянути тільки 88. В інших заявах ішлося про винесення суддями, на думку скаржників, незаконних рішень у цивільних, господарських справах, майнових чи податкових спорах.

Від звернень до засідань

Для розуміння особливостей роботи ТСК не треба бути фахівцем у галузі права. Багатьом скаржникам бракує звичайної уважності і, головне, бажання дізнатися про повноваження новоутвореного органу. Так, законодавець запропонував комісії провести перевірку тих законників, які приймали рішення:

щодо обмеження громадян у праві на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій в Україні у період з 21.11.2013 до 11.04.2014 (дня набрання чинності законом);

про обрання запобіжних заходів відносно осіб, визнаних політичними в’язнями, за дії, пов’язані з їх політичною та громадською діяльністю;

у справах, пов’язаних з проведенням виборів до Верховної Ради VII скликання, скасуванням їх результатів або позбавленням статусу народного депутата особи, яка була обрана до парламенту.

Також перевірятимуть тих законників, які одноособово або у складі колегії суддів розглядали справу або ухвалили рішення з порушеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, констатованими у рішенні Європейського суду з прав людини. Проте складається враження, що обмеженість переліку осіб, яких повинна перевірити ТСК, жодним чином не турбує налаштованих на сувору розправу громадян. І статистика надходження заяв дедалі стає цікавішою. За грубим підрахунком, лише 7% заяв підлягають розгляду комісією. Решта відсіюються як такі, що не мають стосунку до процедури відновлення довіри. Тобто можна зробити висновок, що переважна більшість скаржників невдоволена правосуддям як явищем. До того ж, як показує дійсність, громадяни не бачать альтернативи притягненню непорядного, на їхнє переконання, судді до дисциплінарної відповідальності. А в країні не один десяток років така альтернатива передбачена у Конституції. Саме для цього й створювалися такі органи, як ВРЮ та ВККС, саме тому в державі існує ієрархія судових установ. Механізми захисту прав і свобод громадян були завжди, тільки попиту на них чомусь не було.

Правовий нігілізм і необізнаність населення, вочевидь, можуть заподіяти значно більшої шкоди, ніж прийняття окремих законів. Під час одного з публічних виступів В.Мойсик повідомив, що жоден з урядовців часів прем’єрства Ю.Тимошенко, жоден народний депутат, позбавлений мандата, ні особисто, ні через свого передставника чи адвоката до комісії не звернувся. Виходить, що колишні «заручники долі» або пробачили служителям Феміди, котрі позбавили їх мандата народних обранців, або просто не бачать сенсу звертатися до органу, рішення якого не буде остаточним. Втім, час, відведений на звернення до ТСК, майже сплинув — комісія закінчить приймати заяви 12 грудня. До липня 2015 року процедура перевірки суддів судів загальної юрисдикції має закінчитися, як передбачено у законі. За півроку, який минув з моменту створення комісії, члени ТСК встигли провести 3 засідання, до речі, в повному складі комісія не збиралася жодного разу. Своїх членів  досі не призначив парламент. А нині, коли з комісії вийшов суддя у відставці Юрій Кармазін, призначений Пленумом Верховного Суду, проведення засідань фактично стає неможливим.

Єдність і боротьба протилежностей

Вибуття Ю.Кармазіна за власним бажанням зі складу ТСК стало подією доволі резонансною, враховуючи той факт, що кворум ледве зібрався. Тепер рішення комісії, прийняті в усіченому складі, швидше за все, ставитимуться під сумнів. Ю.Кармазін пояснив, що категоричність членів ТСК у прийнятті рішень стосовно законників, які розглядали окремі категорії справ, схожа, за його твердженням, з розправою над ними. Він також повідомив, що комісія оминає увагою той факт, що абсолютна більшість рішень стосовно згаданих вище категорій справ була виконана. Морально-професійний конфлікт, як пояснив Ю.Кармазін, змусив його 24 жовтня покинути залу засідань ТСК і подати заяву про припинення своїх повноважень як члена комісії.

Цю заяву розглядав Пленум ВС. Як повідомив під час засідання останнього Голова ВС і член ВРЮ за посадою Ярослав Романюк, поки що жоден із законників не виявив бажання брати участь у роботі комісії. Чи не є така байдужість показником відносин, які склалися між представниками як судової, так і інших гілок влади?

Своєрідні палиці в колеса діяльності ТСК продовжує ставити сам законодавець. Яскравим прикладом є прийняття закону «Про очищення влади», де про раніше створений при ВРЮ орган взагалі не згадується. А самі судді згадуються. Принаймні ті, хто у певний період часу входив до керівних органів ( ВРЮ та ВККС. – Прим. авт.) на вотчині Феміди. Зазначивши у преамбулі закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», що реалізація його норм здійснюватиметься «з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості», законодавець, швидше за все, вирішив провести тотальну «зачистку» окремої гілки влади і видав на-гора новий люстраційний акт прямої дії.

Побачивши у цьому спробу законодавця (усвідомлену чи ні) загнати законність і справедливість у глухий кут, володарі мантій постали проти такого свавілля у правовий спосіб, як і належить фахівцям такого рівня. На тому ж засіданні Пленуму, де розглядали заяву Ю.Кармазіна, було прийняте рішення про направлення до Конституційного Суду подання стосовно відповідності Конституції окремих положень закону «Про очищення влади».На думку суддів, певні норми останнього дублюють норми закону «Про відновлення довіри». Обидва документа передбачають притягнення судді до відповідальності, у тому числі й звільнення з посади, за порушення присяги. Така ситуація, за твердженнями служителів Феміди, суперечить принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, а тому суперечить Основному Закону. Виходить, що мета обох актів єдина, а похідна — суперечить обом. Адже, з точки зору логіки, не можна встановити справедливість у несправедливий спосіб.

Західний погляд

Втім, прагнення суддів уникнути конфлікту норм і унеможливити дію неконституційних положень громадськість сприйняла як спробу законників уникнути відповідальності. Дуже дивно, що суспільство знехтувало висновок, який 4 жовтня ухвалила Консультативна рада європейських суддів. Остання наголосила, що верховенство права вимагає не тільки незалежності судової влади, а й заснування компетентних судів, які виноситимуть якісні рішення. КРЄС приділила увагу двом основним проблемам: захисту незалежності судової влади і визначенню шляхів підтримання та підвищення якості й ефективності діяльності судової системи. Індивідуальне оцінювання суддів стосується обох цих питань. У згаданому висновку поняття «індивідуальне оцінювання суддів» включає в себе оцінку як професійної діяльності окремих суддів, так і їхньої компетентності.

Західні експерти, маючи неабиякий досвід у вивченні особливостей розвитку та становлення судових систем Європи, зауважили, що судді виконують непорушні обов’язки в кожному демократичному суспільстві, яке поважає верховенство права. Крім того, всі рішення суддів мають ефективно виконуватись.. Незалежність судової влади, на думку КРЄС, не означає, що судді не повинні відповідати за свою діяльність. Проте наразі поняття «незалежність» відносно законників тлумачиться певною частиною населення як «відсторонення», «відірваність», «скритність». А втім, незалежність полягає лише у встановленні верховенства права та є фундаментальною гарантією справедливого судочинства. Цікаво, що європейці переконані: будь-яке оцінювання суддів представниками законодавчої чи виконавчої влади є досить проблематичним. До того ж, за твердженням експертів, загрози незалежності судочинства повною мірою не уникнути, навіть коли оцінювання проводиться іншими суддями. Незалежність судочинства, як зазначено у висновку КРЄС, вимагає не тільки свободи від зовнішнього впливу, а й від тиску зсередини, який може виражатись у ставленні інших суддів, уключаючи голів судів. Відповідно до закону «Про очищення влади» перевіркою володарів мантій займатимуться саме очільники судів. Отже, ключовими моментами завжди виступатимуть людський чинник та особиста точка зору суб’єкта перевірки. Не оминає це правило й членів ТСК, які повинні висловити у своєму рішенні власну думку стосовно наявності у діях судді ознак порушення присяги.

Статистична складова

Що стосується ефективності та доцільності створення ТСК, то кожен може зробити висновок з даних, оприлюднених на сайті комісії. Так, від початку діяльності до початку листопадана адресу комісії надійшло 1280 заяв громадян щодо проведення перевірок суддів, 754 з яких повернуто через невідповідність вимогам закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». Комісією розпочато перевірку 88 суддів, результати 8 перевірок розглянуто на засіданнях. Стосовно 1 судді ухвалено висновок про відсутність у його діях порушень, матеріали відносно 2 законників направлено до ВККС для вирішення питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності, стосовно решти ухвалено висновки про порушення присяги судді, які надійшли до ВРЮ. Навряд чи ще один тиждень приймання заяв громадян змінить загальну картину.

До того ж, факт існування та активної діяльності ТСК не є головною складовою процесу відновлення довіри, якого прагне суспільство. Ідеалізм законодавця, що межує із популістським і не завжди доречним прагненням задовольнити суперечливі апетити суспільства, ризикує обернутися для останнього анархічним майбутнім. Наша країна тільки на початку шляху до повноцінної демократичної держави. Після аналізу процесів, які відбуваються у державі, згадується вислів Бернарда Шоу: «Демократія — це гарантія того, що нами керують не краще, ніж ми того заслуговуємо». Отже, треба визначитися, хто чим керує: суспільство люстрацією, чи люстрація суспільством?

ПРЯМА МОВА

Ярослав РОМАНЮК, 
Голова ВСУ:

— Хочу сказати, що Пленум Верховного Суду першим виконав свій обов’язок перед державою та призначив 5 членів тимчасової спеціальної комісії. Один з членів комісії — Юрій Кармазін — скористався можливістю, наданою йому законом «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», і за власним бажанням склав свої повноваження. На превеликий жаль, ми не маємо можливості призначити замість нього нового члена ТСК. Я мав тривалу розмову та проводив безліч консультацій з 10 суддями ВС та Апеляційного суду м. Києва у відставці. Та жоден з них не виявив бажання працювати у складі органу.

Маркіян ГАЛАБАЛА, 
заступник голови Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції:

— Незначну кількість прийнятих до розгляду заяв я пояснюю тим, що ті люди, які постраждали від дій посадовців та незаконних рішень суддів, вирішили не дивитися назад, а йти далі. У них пропав інтерес карати своїх кривдників. Утім, для нас залишається незрозумілою поведінка нардепів, яких свого часу незаконно позбавили мандатів і які досі жодної заяви про захист своїх прав до ТСК не подали. Можу сказати, що результат від діяльності комісії буде, проте згодом — коли запрацює ВРЮ та ВККС. Єдине побоювання в мене залишається стосовно тих проваджень, в яких ми виявимо ознаки дисциплінарних правопорушень. Адже строк притягнення до відповідальності спливає через рік після скоєння дисциплінарного проступку. І я не впевнений, що розгляду ВККС підлягатимуть усі випадки, на

які ми вкажемо.

Володимир МОЙСИК, 
голова Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції:

— Голова ВС повідомив, що за його наказом у Суді з 1 грудня почнеться люстрація суддів. Відбуватиметься вона в рамках закону «Про очищення влади». Водночас ТСК повинна продовжувати свою роботу та проводити перевірку згідно із законом «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», як виявляється, за тими самими критеріями. І ми повинні узгодити ці процедури. До цього часу суспільство не мало претензій до ВС . Однак рішення Пленуму стосовно звернення до Конституційного Суду спричинить публічне обурення. Позиція, яку наразі зайняли судді ВС, мені не зрозуміла. Настрої суспільства обов’язково дійдуть до Конституційного Суду, який це подання розглядатиме. Я в цьому переконаний.

Марина СОЛОВЙОВА, 
секретар Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції:

— Велика кількість заяв, які надходять до комісії, зумовлена тим, що люди не розуміють, а може, й не знають про ті повноваження, якими наділена ТСК. Як секретар комісії хочу повідомити, що більшість скарг стосується господарського процесу та відповідних рішень саме в господарських справах. Ми з колегами неодноразово звертали увагу громадян на вичерпний перелік рішень, стосовно яких проводитиметься перевірка. На моїй сторінці в соцмережі всі охочі можуть дізнатися про діяльність комісії з відповідної інфографіки та звернутися до ТСК до 12 грудня. Загадковою для мене виявилася й поведінка народних депутатів,

які постраждали від дій суддів. Ані Юлія Тимошенко, ні Сергій Власенко до комісії заяв не подавали. Спонукати їх це зробити я, звісно, не маю права, втім, їх небажання притягнути до відповідальності суддю, який ухвалив протиправне рішення, здається мені дивним.

Леонід ЄМЕЦЬ, 
народний депутат України:

— Суддям треба перестати шукати відповідальність, яка для них настає, та почати приймати правосудні рішення. Що стосується подвійної відповідальності, то жоден із законів узагалі не вводить юридичної відповідальності для судді. Так, закон «Про очищення влади» просто усуває з посад людей, які протягом певного періоду обіймали їх на державній службі. Можна вважати це політичним кроком. Та оскільки дотепер відповідальності для тих суддів, які порушували права учасників мирних акцій протесту, не настало, то ці норми й будуть покаранням для суддів. За ті дії, що вчинялися, вони повинні нести відповідальність за Кримінальним кодексом та отримувати певні строки ув’язнення.

Процедури люстрації за законами «Про очищення влади» та «Про відновлення довіри» не суперечать одна одній, адже Конституція передбачає, що рішення щодо порушення суддею присяги прий­має Вища рада юстиції. Вона це робить за обома законами. Жодних недоречностей бути не повинно, бо ТСК самостійних рішень не приймає. Саме тому Конституційний Суд повинен розглянути подання ВС у рамках Основного Закону, чого він досить тривалий час не робив, приймаючи рішення на догоду правлячій еліті. Якщо КС не зможе діяти в правовий спосіб, то інший спосіб люструвати суддів знайдуть громадяни.