По той бік кваліфоцінювання

Чи можна перетворювати співбесіду на додатковий іспит, принагідно розголошуючи конфіденційну інформацію?
в„–18 (1264) 01.05—13.05.2016
ЛЕВ СЕМИШОЦЬКИЙ

Наразі завершилося первинне кваліфікаційне оцінювання першої сотні суддів-«п’ятирічок». На цьому тижні проводилися співбесіди з тими групами представників апеляційних інстанцій столиці та Київської області, які склали анонімні тести. І крізь полегшені зітхання щасливчиків, котрі підтвердили свою кваліфікацію, можна почути й нотки здивування та навіть роздратування: а чи так повинна перевірятися здатність відправляти правосуддя? Чи не переважає суб’єктивізм у рішеннях членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів, що межує із законністю процедури?

Презумпція корумпованості

Якщо спиратися на статистику перших підсумків кваліфоцінювання, нібито нічого катастрофічного для судової системи не відбувається. Із 94 суддів, які склали іспит, 69 успішно пройшли й другий етап — співбесіду. Лише 12 відправили на додаткову підготовку до Національної школи суддів. Стільки ж чекають рішення ВККС, яка взяла перерву для

«додаткового з’ясування обставин».

Напевне, не таких результатів очікувала радикально налаштована частина політикума, яка для себе оцінила перші результати за відомим прислів’ям: «Перший млинець завжди глевкий». Про це можуть свідчити й заяви деяких керівників новостворених відомств, які дорікають комісії, що в 4 з 5 випадків члени ВККС не зважили на надану інформацію щодо виявлених корупційних ризиків та не ввімкнули «червоне світло» перед такими суддями. А на їхнє переконання, мали вчинити саме так.

Що це за інформація і які підстави для висновків про наявність таких ризиків у кожному конкретному випадку, точно невідомо. Напевне, мається на увазі походження деякого майна: будинків, земельних ділянок, автомобілів тощо. Хоча презумпцію корумпованості заможних людей у жодній демократичній країні поки що не проголошували. Водночас під час співбесід лунали й такі запитання, але судді, як правило, давали вичерпні пояснення щодо власних статків чи майна членів сім’ї, які нібито задовольняли членів комісії. Втім, до цієї частини спілкування у ВККС ми ще повернемося.

Натомість самих суддів, принаймні з огляду на приватні висловлювання та коментарі у соцмережах, точно не задовольняв зміст співбесід. Насамперед у частині повторного усного іспиту.

Завальне питання

Головна претензія тих, хто пройшов чи не пройшов випробування, полягала в недотриманні комісією власних нормативних актів щодо процедури кваліфоцінювання. Так,

відповідно до положень чч.1 та 2 ст.85 закону «Про судоустрій і статус суддів» перевірка профпридатності складається з іспиту, а також дослідження суддівського досьє та співбесіди. На їх розвиток ВККС розробила відповідні положення, порядок та методологію проведення кваліфоцінювання, які після кількамісячних дебатів були затверджені Радою суддів.

З анонімним тестуванням нібито все зрозуміло й об’єктивно. Другою складовою іспиту, за положенням, є практичне завдання, яке полягає в обговоренні змодельованої ситуації. Цих двох етапів, на думку законодавця, повинно вистачити, аби визначити рівень кваліфікації особи та її здатність вершити правосуддя в суді відповідної інстанції та спеціалізації.

Натомість комісія наполегливо продовжувала опікуватися з’ясуванням знань претендентів і під час співбесід. Завальними питаннями, як правило, були рішення Європейського суду з прав людини. Інколи, за твердженнями претендентів, вони не мали жодної прив’язки до змісту практичного завдання. Через це деякі судді були відсторонені від здійснення правосуддя та відправлені на перепідготовку.

Між іншим, необхідність використання прецедентів ЄСПЛ у судових рішеннях деякі експерти взагалі ставлять під сумнів, не вважаючи їх джерелом національного права. Це швидше модний тренд, і не більше. Адже обов’язок щодо перенесення правових позицій ЄСПЛ у національне законодавство покладений Конституцією на парламент, а не судову систему.

З другого боку, під час першої зі співбесід у

секретаря кваліфікаційної палати ВККС Станіслава Щотки виникли підозри щодо доволі розлогої відповіді одного з претендентів під час тестування, і він попросив озвучити її (див. «ЗіБ» №9/2016). Але чи є це змістом співбесіди? Якщо у членів ВККС є сумніви в анонімності тестування чи підозри стосовно витоку інформації, розвіяти їх має слідство або принаймні внутрішнє службове розслідування, але аж ніяк не сам суддя повторенням власних письмових відповідей. У згаданій ситуації суддя з легкістю впорався із проханням, але це не знімає питання щодо доцільності таких уточнень.

Ті, кому пощастило (або навпаки) під час вступу до вишу після іспитів проходити співбесіди, напевне, пам’ятають, що ця форма випробування не передбачала повторної перевірки знань. Приймальна комісія насамперед досліджувала інші якості абітурієнта: логіку, вміння нестандартно мислити, здатність до творчості тощо. Натомість співбесіди під час кваліфоцінювання справляли враження додаткового усного іспиту. А це, за оцінками експертів, виходить за рамки затверджених комісією нормативних актів.

Примари таємниці

Ще більше сумнівів викликала організація взаємодії комісії з Національним антикорупційним бюро стосовно виявлення згаданих «корупційних ризиків», про яку говорив і С.Щотка під час Харківського регіонального судового форуму (див. «ЗіБ» №17/2016). У переліку таких ризиків, зокрема, називалися наявність надкоштовної зброї, користування банківським сейфом чи рахунком на підставі довіреності тощо.

Але як можна легально отримати інформацію, наприклад, щодо наявності такої довіреності? На відміну від офшорних рахунків чи закордонної власності, в деклараціях держслужбовців не вимагалося зазначати майно, яке перебуває в користуванні. Принаймні до цього року. А таємниця реєстру довіреностей, за твердженням правників, захищена законом «Про нотаріат». Отже, її розголошення під час співбесіди можна підвести й під статтю Кримінального кодексу.

У НАБ не приховують, що мають доступ до такого реєстру і можуть з’ясувати, зокрема, чи послуговується суддя індивідуальним банківським сейфом на підставі довіреності. Можете — і добре, але чи законне збирання такої інформації без згоди особи? Якби відповідна вимога містилася в законі та була обов’язковою для всіх держслужбовців — питань нема. Точніше, питання виникли б у нардепів, які навряд чи захотіли б, аби кожен громадянин дізнався про «ключ від скриньки, де гроші лежать».

Хтозна, чи не зацікавить когось із членів ВККС ще й вміст сейфу та кількість купюр у ньому? Може, для боротьби із корупцією дійсно потрібно й скриньки зробити прозорими, а потім ще й оприлюднити реєстр заповітів (бажано — з їх змістом). Однак інтуїція підказує, що від такої відкритості переважно постраждають законослухняні громадяни, а не корупціонери. Не від цікавості членів ВККС чи слідчих НАБ, а від криміналу, який вочевидь подякує за таку інформацію.

Антикорупційні ризики

Водночас, на думку деяких фахівців, сам факт

співпраці ВККС із НАБ у формуванні суддівських дос’є не узгоджується з вимогами закону «Про запобігання корупції» та Положенням про порядок ведення суддівського досьє. Адже повноваження щодо реалізації державної антикорупційної політики, включаючи моніторинг способу життя чиновників та суддів, покладені на Національне агентство з питань запобігання корупції. Саме останнє разом із фіскальними органами може надавати висновки щодо декларацій суддів, які й потраплятимуть у дос’є.

Яким боком до цього процесу долучилося НАБ, мабуть, тільки їм та ВККС відомо. До того ж, за словами деяких суддів, які вже ознайомилися з довідками НАБ щодо себе, «корупційні ризики», які згадуються в них, грунтуються не стільки на фактах, скільки на суб’єктивних оцінках співробітників бюро. Може, тому ВККС і не зважала на більшість із них, адже саме комісія уповноважена законом на ведення суддівських дос’є і саме вона відповідає за вміст такої папки.

Та й самі документи, які потрапили до дос’є з подачі «антикорупційників», містять огріхи в оформленні, що ставить під сумнів законність їх використання. Так, довідки НАБ, якими послуговувалися під час співбесід, щодо деяких суддів, за твердженнями останніх, не мали підпису посадової особи. Пригадаймо, що аналогічний недогляд у протоколі про адміністративне правопорушення чи поданні про взяття під варту Вища рада юстиції розцінила як порушення присяги та рекомендувала звільнити суддів, котрі виносили рішення на підставі недооформлених паперів, із займаних посад.

Самі ж запитання, що ставилися на підставі

відомостей з НАБ, інколи виходили за межі конфіденційності, й деякі судді навіть відмовлялися на них відповідати. Тим більше що за процесом спостерігали не тільки члени ВККС, а й журналісти.

Водночас наявність «корупційних» зауважень НАБ урешті-решт провокує недовіру до судді з боку як членів ВККС, так і суспільства, яке про «смажені» факти з дос’є неодмінно повідомить більшість ЗМІ. Інформація не підтвердиться, але осад залишиться.

Об’єктивний суб’єктивізм

Загалом перші враження від процедури кваліфоцінювання схилили на свій бік більше скептиків, ніж оптимістів. Адже, на відміну від рейтингового добору претендентів на мантії, що був запроваджений первинною редакцією закону «Про судоустрій і статус суддів», процедура перевірки кваліфікації не виключає суб’єктивне ставлення до певних осіб.

Наприклад, ні в профільному, ні в люстраційному законах не міститься заборони на подальшу роботу для суддів, які виносили рішення стосовно «активістів майдану». Однак у комісії не втрималися від того, аби поцікавитися причетністю деяких суддів до розгляду таких справ (див. «ЗіБ» №15/2016). Чи то піддавшись сформованому в суспільстві тренду щодо переслідування «суддів майдану», чи то просто демонструючи представникам ЗМІ свою прихильність до проголошених у країні реформ. Але самій процедурі оцінювання це не додавало об’єктивності.

Ніхто не заперечуватиме, що з корупцією потрібно боротися. І не тільки в суддівських

лавах. Проте ця боротьба навряд чи має перетворюватися на тиск і переслідування кожного, на кого вкажуть політики або активісти чи просто ображена на судову систему людина. Якщо заради добрих намірів послуговуватися не зовсім законними методами, то відомо, куди заведе такий шлях.

Втім, це теж лише чиясь суб’єктивна думка.