У ВР знайшли 6 причин не поспішати зі створенням електронного суду

Проектом нових процесуальних кодексів передбачається можливість фіксування судового процесу та обміну документами в електронній формі між його учасниками. Однак у Верховній Раді таку інновацію вважають «дещо передчасною».

Про це йдеться у висновку головного науково-експертного управління Апарату ВР до законопроекту №6232, передає «Закон і Бізнес».

У законопроекті передбачається запровадження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), яка має забезпечувати обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції (статті 6, 14, 43, 223, 328 нової редакції ГПК; 14, 44, 248 нової редакції ЦПК; 18, 229  нової редакції КАСУ).

«Пропозиція законопроекту щодо створення так званого «електронного суду» потребує більш ґрунтовного вивчення та наразі виглядає дещо передчасною», — говориться у висновку.

В першу чергу, на думку управління, це пов’язано як з низьким рівнем матеріального забезпечення населення, так і з відсутністю належного телекомунікаційного оснащення у багатьох регіонах України. З огляду на це, більшість громадян буде вимушена звертатися до суду у паперовій формі, а отже, сплачувати повну ставку судового збору за таке звернення. У той же час для громадян, які подаватимуть до суду аналогічні документи в електронній формі, буде застосовуватися коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Крім того, така «нерівність» із одночасним суттєвим підвищенням ставок судового збору (як це пропонується законопроектом), фактично унеможливить доступ до правосуддя значної кількості громадян, що є порушенням конституційного права особи на судовий захист, гарантований статтею 55 Основного Закону.

Не менш важливим у ВР вважають те, що у законопроекті не передбачено відокремлення паперового документообігу від електронного.

Наприклад, у абзаці першому частини дев’ятої статті 18 КАСУ (у редакції проекту) передбачається, що суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи в електронній формі. Процесуальні та інші документи і докази у паперовій формі не пізніше наступного дня з дня їх надходження до суду переводяться у електронну форму та долучаються до матеріалів електронної судової справи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. Те ж саме пропонується у частині дев’ятій статті 6 нової редакції ГПК та частині дев’ятій статті 14  нової редакції ЦПК.  На погляд експертів, це може призвести до порушень у сфері документообігу та втрати паперових оригіналів документів, що при здійсненні судочинства є неприпустимим.

При цьому у проекті передбачено, що «у разі неможливості розгляду справи судом в електронній формі з технічних причин, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом, справа розглядається за матеріалами в паперовій формі, для чого матеріали справи невідкладно переводяться в паперову форму». Однак в науково-експертному управлінні вважають очевидним те, що «у разі неможливості розгляду справи судом в електронній формі з технічних причин» згадані вище «технічні причини» перешкоджатимуть доступу до Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи та переведенню матеріалів справи у паперову форму.

«Загалом, така законодавча невизначеність, на наш погляд, може призвести до того, що частина документів у справі буде існувати в електронному вигляді, а частина – у паперовому. При цьому однієї цілісної справи фактично не існуватиме, що може взагалі унеможливити судовий розгляд відповідних категорій справ», — говориться у висновку.

Відповідно абзацу другого частини 8 ст. 6 нової редакції ГПК, абзацу другого частини 8 статті 14 нової редакції ЦПК, абзацу другого частини 8 статті 18 нової редакції КАСУ особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС, подають процесуальні та інші документи, письмові та електронні докази, вчиняють інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою ЄСІТС, з використанням власного електронного цифрового підпису (далі – ЕЦП), прирівняного до власноручного підпису відповідно до закону «Про електронний цифровий підпис», якщо інше не визначено цим Кодексом.

Проте, чинне законодавство України не визначає особливості застосування ЕЦП щодо документів, термін дії яких перевищує термін дії ЕЦП, зазначають експерти. Також не визначено статус підписаних документів, термін дії яких не закінчився, у разі компрометації ЕЦП. Це дозволяє реалізувати два види атак на ЕЦП:

1) використання недійсного ЕЦП (скомпрометованого, або ЕЦП, термін дії якого закінчився) для підпису документів заднім числом;

2) визнання підписаного документу без позначки часу, сертифікат якого на час перевірки підпису не діє, недійсним на підставі того, що неможливо встановити чи був документ підписаний дійсним ЕЦП, чи був підписаний заднім числом недійсним ЕЦП. Ця атака може супроводжуватись неправдивою заявою про компрометацію ключа ЕЦП.

«Враховуючи наявність такої критичної вразливості, національний електронний документообіг, у якому не застосовується позначка часу, наразі обмежується підписанням документів, валідність яких перевіряється тільки на момент підпису (наприклад, подача електронної звітності). Щодо електронного цифрового підпису довгострокових документів, то кожний такий документ може бути визнаний недійсним навіть протягом терміну валідності ЕЦП . Тобто, будь-який електронний документ, засвідчений ЕЦП, який подається до суду ( у тому числі, в якості доказу), на будь-якій стадії судового процесу зможе бути визнаний недійсним. Навряд чи це сприятиме об’єктивному та вчасному розгляду справи», — говориться у висновку.

У цьому контексті головне науково-експертне управління звертає також увагу на те, що на розгляді парламенту знаходиться проект закону «Про електронні довірчі послуги» (№ 4685 від 17.05.2016 р.), який розроблений з метою гармонізації українського законодавства із законодавством ЄС й який був прийнятий в першому читанні. Отже, на думку управління, розгляду поданої законодавчої пропозиції мало б передувати прийняття вищезазначеного законопроекту.

Крім того, експерти вважають сумнівним і термін набуття чинності поданим законопроектом №6232. Адже впровадження його новел на загальнодержавному рівні буде можливим лише за умови подолання «цифрової нерівності».

«При цьому, у супровідних документах до проекту Закону ігнорується питання фінансових витрат, пов’язаних з процесом дематеріалізації судової процедури, порушуючи тим самим вимоги частини першої статті 91 Регламенту Верховної Ради України», — звертають увагу у ВР.

Також, на думку екпертів, питання визначення адміністратора інформаційно-телекомунікаційної системи, а також питання вимог щодо безпеки відповідних баз даних та їх надійності, мали б вирішуватись не на підзаконному нормативно-правовому рівні (як це передбачено в законопроекті), а на рівні Закону.

Та й наостанок, процедура електронного правосуддя не відповідає гласності та відкритості судового процесу як основним засадам судочинства, підкреслюється у висновку.

Зокрема у статті 11 закону «Про судоустрій та статус судів» передбачено, що «судові рішення, судові засідання та інформація щодо справ, які розглядаються судом, є відкритими. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом».

«При цьому інформація про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, дату надходження позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення, стадії розгляду справи, місце, дату і час судового засідання, рух справи з одного суду до іншого є відкритою та має бути невідкладно оприлюдненою на офіційному веб-порталі судової влади України. Крім того, відповідно до частини 3 статті 11 вищезазначеного Закону, розгляд справ у судах відбувається відкрито, у відкритому судовому засіданні мають право бути присутніми будь-які особи. Основні принципи гласності і відкритості судового процесу також закладені також у статі 129 Конституції», — стверджується у висновку.

Тож на думку головного науково-експертного управління Апарату ВР, основна мета запровадження «електронного суду» повинна полягати в налагодженні процесу оперативного обміну інформацією в електронному вигляді між учасниками судового процесу, а запропоновані зміни свідчать більше про наявність «відповідного розриву між громадянами та судовими інстанціями».