На нотаріуса не покладено обов'язку щодо перевірки наявності безспірної заборгованості шляхом правового аналізу

Судами розглядалась справа за позовом особи до Банку про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Позивач зазначав, що оспорюваний виконавчий напис було вчинено з порушенням вимог ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та п.2.3. Порядку №296/5.

Крім того, позивач вказував, що належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, можуть бути виключно первинні документи оформлені у відповідності до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», чого не було зроблено банком, а тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати безспірним розмір заборгованості за кредитним договором.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги та визнав виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом таким, що не підлягає виконанню. Суд виходив з того, що між позивачем та відповідачем існує спір про розмір заборгованості, нарахованої відповідачем, оскільки, позивач стверджує, що банком пропущено строки позовної давності при розрахунку сум, із яких складається заборгованість, а у судовому засіданні Банком не надано суду доказів, того, що нотаріусом при вчиненні виконавчого напису були враховані положення ст. 258 ЦК України. Суд дійшов висновку про наявність спору та обставин, які перешкоджають вчиненню виконавчого напису, відповідно до ст.88 Закону України «Про нотаріат».

Апеляційний суд скасував таке рішення, а у позові відмовив. Суд зазначив, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. А нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційним судом було враховано, що виконавчий напис було передано на примусове виконання на підставі Закону України «Про виконавче провадження» й у процесі примусового виконання відбулися електронні торги з продажу іпотечного майна. Позивач звернувся до суду з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню вже після того, як його було виконано. Крім того, судом встановлено, що позивач не заперечував проти встановленої суми заборгованості, як до прийняття нотаріусом рішення так і до часу виконання виконавчого напису; не звертався з цього приводу з будь-якими листами, зверненнями до банку, не оспорював заборгованість у судовому порядку.

ВССУ залишив рішення апеляційного суду без змін. ВССУ зазначив, що апеляційним судом обґрунтовано враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року № 6-158цс15, та правильно звернуто увагу на те, що Законом України «Про нотаріат» не покладено на нотаріуса обов'язку щодо перевірки наявності безспірної заборгованості шляхом правового аналізу, натомість звернення стягнення на предмет іпотеки передбачено договором іпотеки, досудова вимога позивачеві була направлена та вважається надісланою, документи, що свідчать про безспірність заборгованості приватному нотаріусу були надані в повному обсязі, а тому оспорюваний виконавчий напис відповідає положенням ст. 34, 87 Закону України «Про нотаріат» (ухвала від 01.11.2017 у справі№ 761/2573/15-ц).

Читайте також ВСУ ВКАЗАВ, ЩО ПОВИНЕН ВСТАНОВИТИ СУД ПРИ ВИРІШЕННІ СПОРУ ПРО ВИЗНАННЯ ВИКОНАВЧОГО НАПИСУ ТАКИМ, ЩО НЕ ПІДЛЯГАЄ ВИКОНАННЮ