Добросовісність володіння майном як умова набуття права власності за набувальною давністю

Статтею 344 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

У Аналізі деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ Верховний Суд України роз’яснив, що, виходячи зі змісту вказаної статті, обставинами, які мають значення для справи і які повинен довести позивач, є: можливість майна бути об’єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність та безперервність володіння; відсутність інших осіб, які претендують на майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності.

ВСУ вказував на складність розуміння судами добросовісності у контексті цієї норми. Поряд з цим, за аналізом ВСУ саме відсутність добросовісності володіння у більшості випадків є підставою для відмови у позовах про визнання права власності за набувальною давністю. А тягар доказування добросовісності володіння у таких справах покладається на позивача.

У Постанові Пленуму ВССУ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5 роз’яснено судам, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Суди, визначаючи добросовісність володіння, також вважають, що насамперед слід встановити, що володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю, тобто, що обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Так, до суду звернулась особа з позовом про визнання за ним права власності на 1/2 частину будівлі овочесховища. Відповідно до обставин справи позивач набув право власності за договорами купівлі-продажу на ½ частину будівлі овочесховища. Позивач посилався на те, що співвласник будівлі помер, заповіту не залишив, його спадкоємці невідомі, а за прийняттям спадщини ніхто не звертався. З часу смерті особи минуло більше десяти років, позивач одноосібно відкрито, безперервно володіє будівлею овочесховища, утримує її та сплачує необхідні платежі. А тому позивач просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на 1/2 частиною будівлі овочесховища померлого.

Міська рада, яка була відповідачем за позовом, заперечувала та зазначала, зокрема, про те, що позивач не надав належних доказів добросовісності заволодіння частиною будівлі овочесховища, тому у міської ради є підстави вважати дане майно безхазяйним. Також відповідач зазначив, що позивач є громадянином тієї ж країни, що і покійний, тому існує вірогідність того, що позивачу можуть бути відомі потенційні спадкоємці.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову за недоведеністю. Суд зазначив, що позивач знав, що 1/2 частина будівлі овочесховища, на яку просить визнати право власності за набувальною давністю, належала померлому, тому в даному випадку не можна вважати володіння нерухомим майном, на яке позивач просить визнати право власності за набувальною давністю, добросовісним, а ведення позивачем підприємницької діяльності у спірній будівлі не є підставою для визнання права власності за набувальною давністю.

З рішенням суду першої інстанції погодилися апеляційний суд та ВССУ.

ВССУ також вказав на те, що добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Оскільки встановлені у справі обставини свідчать про те, що позивач обізнаний відносно того, що власником 1/2 частини будівлі був померлий, ВССУ погодився з тим, що не можна вважати володіння позивачем часткою померлого у праві власності на нерухомість добросовісним (ухвала від 01.11.2017 у справі № 560/150/16-ц).