Про «не зміну» старих позицій у реформованому Верховному Суді

Новий Верховний Суд вже запрацював, почали з’являтися перші рішення у податкових спорах. Однак, очевидно, деякі правові позиції залишаться незмінними навіть після судової реформи.

Позиція про нелегальність операцій фіктивного підприємства

У постанові Верховного Суду від 16.01.2018 р. у справі №2а-7075/12/2670 було «успадковано» позицію Верховного Суду України щодо статусу фіктивного підприємства.

Звернемося до фабули справи. Податковим органом було проведено перевірку платника податку, за результатами якої зроблено висновок про те, що здійснювані ним операції не мають реального характеру. Свою позицію фіскали обґрунтовували, посилаючись на преюдицію: вироком суду у кримінальній справі директор контрагента платника податку був визнаний винним у скоєнні злочину (фіктивне підприємництво), передбаченого ст. 205 Кримінального кодексу України. Це послугувало підставою для твердження про те, що операції з таким контрагентом апріорі не можуть мати реального характеру.

Наполягаючи на презумпції добросовісності платника податку, товариство наголошувало, що не зобов’язане було перевіряти добропорядність і дотримання норм податкового та іншого законодавства своїх контрагентів.

Проаналізувавши обставини справи, Верховний Суд дійшов вже знайомого висновку про те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Суд наголосив, що господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть у разі формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Така позиція, як відомо, була притаманна рішенням старого Верховного Суду України. Прикладом цього може слугувати, зокрема, постанова Верховного Суду України від 01.12.2015 р. у справі №826/15034/14.

Верховний Суд: «...Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, які встановили, що всі первинні документи контрагента позивача (товариства з обмеженою відповідальністю) є неналежними, оскільки вони підписані особою, яка значилася як засновник та директор товариства, проте фактично жодного відношення до вказаного підприємства не має, фінансово-господарською діяльністю не займається, адміністративно-розпорядчі функції керівника підприємства не виконує, що встановлено в межах розслідування кримінальної справи, порушеної за фактом вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205 ч. 1, ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України... Статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть у разі формального підтвердження документами бухгалтерського обліку».

Повторення сталої позиції щодо позапланових невиїзних перевірок

У постанові від 16.01.2018 р. у справі №2а/1570/4582/11 Верховний Суд продублював позицію, раніше висловлювану в рішеннях Верховного Суду України стосовно порядку проведення документальних позапланових невиїзних перевірок.

Податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку приватного підприємства, за результатами якої платникові було зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Однак підприємство наполягало, що податковий орган допустив грубе порушення норм законодавства щодо порядку проведення податкової перевірки, тому вимагав визнати її незаконною. Так, платник податку акцентував увагу суду на відсутності доказів направлення або вручення йому копії наказу про призначення перевірки, а також повідомлення про дату та місце її проведення. При цьому дані акта перевірки свідчили, що вона була розпочата в день видання наказу про її проведення і закінчена на наступний день, що фактично унеможливило своєчасне повідомлення платника податків про її проведення та позбавило його можливості реалізувати свої права.

Проаналізувавши обставини справи, Верховний Суд дійшов висновку, що без належного та завчасного ознайомлення платника податків з наказом про проведення позапланової невиїзної перевірки остання повинна визнаватися незаконною.

Така ж позиція висловлювалася раніше Верховним Судом України, наприклад, у постанові від 27.01.2015 р. у справі №21-425а14.

Верховний Суд: «...Колегія суддів Верховного Суду дійшла таких висновків: перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій податковим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема, документальних позапланових невиїзних, може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог п. 79.2 ст. 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності її правових наслідків».

Принцип стабільності та транспортний податок

У постанові від 18.01.2018 р. у справі №804/1241/17 Верховний Суд висловив позицію, якої раніше притримувався Вищий адміністративний суд України щодо порушення 6-місячного строку при внесенні змін до елементів транспортного податку.

Верховний Суд: «...Зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше ніж за 6 місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. При цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом».

Євгеній Сокур
«TaxLink, платформа податкових знань» юрист-аналітик