Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
До господарського суду звернувся прокурор в інтересах держави в особі міської ради до приватного підприємства з позовом про зобов'язання повернути земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан.
Прокурор зазначав, що приватне підприємство незаконно користується самовільно зайнятою земельною ділянкою, на якій розміщено самочинно збудований об'єкт нерухомості, без будь-яких правовстановлюючих документів.
Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог. Господарський суд зазначив, що первинну реєстрацію права власності на нерухоме майно - торгівельний комплекс із закладом громадського харчування, за підприємством, яке в подальшому за договорами купівлі-продажу відчужило спірне майно відповідачу здійснено на підставі неіснуючого рішення суду (у ЄДРСР відсутні відомості щодо такого рішення, а районним судом повідомлено, що така справа в провадженні суду не зареєстрована). Тому суд дійшов висновку про нікчемність договорів купівлі-продажу. Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту відведення міською радою спірної земельної ділянки для будівництва нежитлової будівлі, а відповідач підтвердив, що станом на дату розгляду даного спору у нього відсутня документація із землеустрою щодо спірної земельної ділянки.
Суд зазначив, що декларація про готовність об'єкта до експлуатації та свідоцтво про право власності на нерухоме майно містять дефекти, зумовлені наявністю у них інформації, яка не відповідає дійсності (належність спірного нерухомого майна відповідачу на праві власності), та останні є такими, що суперечать законодавству України, - ст.ст. 317, 658 Цивільного кодексу України, а тому відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України не прийняв їх до розгляду.
Апеляційний суд скасував рішення господарського суду та у позові відмовив. Суд апеляційної інстанції встановив відсутність в матеріалах справи листа районного суду про відсутність судової справи про визнання права власності та на запит апеляційного суду районний суд повідомив, що така справа розглядалась та надав засвідчену копію рішення суду про визнання права власності).
Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку, що відповідач набув право власності на нерухоме майно та є його законним власником.
Крім того, апеляційний господарський суд звернув увагу на те, що у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття.
При вирішенні даного питання дослідженню підлягає, зокрема, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.
Апеляційний господарський суд встановив, що оформлення права користування спірною земельною ділянкою для будівництва, експлуатації та обслуговування торгівельного центру було розпочато Приватним підприємством, що підтверджується, зокрема, технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки у натурі, витягом щодо чинних містобудівних регламентів, клопотанням про надання в користування земельної ділянки; проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки, договором підряду на виготовлення проектно-кошторисної документації. Крім того, між міською радою та Приватним Підприємством було підписано договір пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно- транспортної інфраструктури.
Тому судова колегія дійшла висновку, що в діях відповідача відсутнє самовільне зайняття спірної земельної ділянки, оскільки виходячи із приписів статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України, ставши власником будівлі на підставі Договорів купівлі-продажу, правомірно ініціював одержання спірної земельної ділянки у користування.
А отже відсутність у нього переоформлених на його ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення, а відтак і бути підставою для застосування до нього приписів статті 212 Земельного кодексу України.
Колегія суддів КГС ВС погодилась з висновком суду апеляційної інстанції, що зобов'язання відповідача в даному випадку в примусовому порядку звільнити земельну ділянку та передати її в натурі міській раді фактично означає знесення належного підприємству на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України (постанова від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17).
_03_03.png)
