ВС нагадав про заборону звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років

Адміністративними судами розглядалась справа за позовом особи про визнання незаконним та скасування наказу щодо звільнення позивача з органів внутрішніх справ та поновлення на рівнозначній посаді в органах МВС України.

Позивач зазначала, що ГУМВС при звільненні її в рамках реформування органів внутрішніх справ, не вчинило дій для забезпечення працевлаштування на службу в органах внутрішніх справ України при скороченні штатів, яке відбулось внаслідок ліквідації одного органу внутрішніх справ та створення іншого органу, не з'ясувало намір позивача подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ та не запропонувало, а ні аналогічну посаду, а ні нижчу, ніж ту, на якій вона проходила службу.

Також особа вказувала на порушення відповідачем вимог частини третьої статті 184 КЗпП України, оскільки на момент звільнення вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, про що відповідач був обізнаний.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли протилежних висновків щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Так, окружний суд констатував порушення трудових гарантій позивача як працівника та задовольнив адміністративний позов. Суд зазначив, що оскільки Закон України «Про Національну поліцію» не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, тощо, в даному випадку до спірних правовідносин застосовуються конституційні принципи і загальні засади права.

Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та у позові відмовив. Суд зазначив, що за приписами пункту 11 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону. При цьому за змістом пунктів 8-11 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII звільнення працівника міліції, що перебуває на лікарняному або у відпустці, з органів внутрішніх справ можливо лише в умовах перехідного етапу процесу реформування органів внутрішніх справ.

Суд зауважив, що на час виникнення спірних правовідносин між позивачем та відповідачем ГУМВС України положення пунктів 8-11 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) не визнані.

Також суд апеляційної інстанції зазначив про те, що підставою для прийняття відповідачем оспорюваного наказу про звільнення позивача з органів внутрішніх справ послугувало не урядове рішення про ліквідацію територіальних органів внутрішніх справ, а приписи Закону України «Про Національну поліцію».

Тому апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог.

КАС ВС погодився з позицією окружного адміністративного суду, а рішення суду апеляційної інстанції скасував (постанова від 14.03.2018 у справі №820/11570/15).

ВС звернув увагу на те, що питання вивільнення працівників, які мають певні пільги, зокрема вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда спеціальним законом не врегульовано, тому згідно із частиною шостою статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

А частина третя статті 184 КЗпП України встановлює гарантію обмеження звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов'язкового працевлаштування.

Також ВС нагадав, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Тому встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Така позиція міститься в постановах Верховний Суд України від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14).