ВС вказав, хто відповідає за незаконні дії лікарів

Особа звернулась до суду з позовом про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої внаслідок незаконної стимуляції пологової діяльності, що призвела до інтранатальної загибелі дитини.

Позивач зазначала про те, що поступила до міського пологового будинку з діагнозом: «Вагітність 40-41 тиждень. Обвиття пуповини навколо шиї плоду» для родорозрішення. Після її обстеження лікарі вибрали очікувальну тактику. Під час чергового огляду особі зробили амніотомію, а через 2 години поставили крапельницю з окситоцином для штучного родозбудження.

Проте ці дії з нею не узгоджувалися, а медичні працівники діяли на власний розсуд. Після встановлення діагнозу дистрес плоду особі запропонували зробити кесарів розтин, на що вона та її чоловік дали згоду. Дитину дістали вже нежиттєздатною. На 7 день життя її дитина померла від гіпоксично-ішемічних вражень головного мозку, які вона здобула під час пологів.

Позивач просила суд визнати заходи щодо її штучного родорозбудження незаконним, стягнути з комунального закладу охорони здоров'я завдану матеріальну шкоду в розмірі 17266грн. та матеріальну шкоду в розмірі 74412грн.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги частково. Суд визнав заходи штучного родозбудження особи незаконними. Але у задоволенні вимог про відшкодування шкоди відмовив.

Суд встановив, що в історії пологів відсутня інформована добровільна згода пацієнта на проведення діагностики та лікування, в історії пологів відсутня написана власною рукою інформована згода жінки на проведення індукції пологів, хоча лікарем акушером-гінекологом зазначено, що згода була отримана.

Також суд зазначив, що відповідно до висновку смерть дитини настала внаслідок важкої асфіксії, що ймовірно настала внаслідок розвитку фето-плацентарної трансфузії на фоні дистресу плоду та однократного тугого обвиття пуповини навколо шиї плоду. Виявлені зауваження не стали причиною смерті дитини.

Допитані в судовому засіданні завідуюча відділенням та черговий лікар пологового будинку підтвердили, що згоди на проведення штучного родозбудження від пацієнта не було отримано.

Тому суд дійшов висновку, що вимоги щодо визнання незаконним проведення штучного родозбудження підлягають задоволенню.

Щодо відшкодування матеріальної шкоди суд вказав, що лікарськими і медичними препаратами, які не передбачені бюджетним фінансуванням, хворі або їх родичі забезпечуються самостійно, а інші понесені позивачем матеріальні затрати на лікування не підтверджені фінансовими документами. Доказів того, що ці матеріальні витрати виникли у позивача у зв'язку із винними діями відповідача, суду не надано.

Суд зазначив, що з огляду на положення ст.1166 ЦК України та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу.

З огляду на незавершення кримінального провадження з приводу неналежного виконання професійних обов'язків медичними працівниками, відсутність клопотань про призначення судово-медичної експертизи суд дійшов висновку про недоведеність вимог про відшкодування і моральної шкоди.

Апеляційний суд скасував рішення суду в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди та відмовив у цій частині з інших підстав.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо обгрунтованості вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивач зазнала фізичного болю внаслідок введення в організм  окситоцину для підсилення пологової діяльності, моральних переживань у зв'язку з самовільним вибором лікарем способу пришвидшення пологів та прийняття рішення у вигляді внутрішньовенного введення препарату окситоцину без її дозволу та з відчуттям страху за майбутній стан здоров'я народженої дитини; душевних переживань, у зв'язку із самою втратою новонародженої дитини.

Проте суд апеляційної інстанції вважав, що міський пологовий будинок не може вважатися належним відповідачем у справі в частині відшкодування шкоди, оскільки не є розпорядником коштів, не є зобов'язаною особою в даних матеріальних правовідносинах.

ВС скасував рішення апеляційного суду в частині позовних вимог до міського пологового будинку про відшкодування моральної шкоди та стягнув з відповідача моральну шкоду у розмірі 74 412 грн.

Суд касаційної інстанції вказав, що відповідно до Статуту міський пологовий будинок є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий рахунок в банку, печатку суб'єкта господарювання із власним найменуванням встановленого зразка, штампи та інші реквізити юридичної особи, здійснює бухгалтерський облік, веде статистичну звітність у встановленому законом порядку. Міський пологовий будинок може від свого імені укладати договору, набувати майнові та особисті права, нести обов'язки, бути позивачем та відповідачем у всіх судових органах.

З огляду на зазначене, КЦС ВС дійшов висновку, що міський пологовий будинок є належним відповідачем у цій справі та має відповідати за позовом про відшкодування шкоди (постанова від 14.03.2018 у справі № 537/4429/15-ц).