Моральна шкода, заподіяна внаслідок ДТП, не може бути відшкодована двічі: і з винної особи, і з володільця джерела підвищеної небезпеки

Особа звернувся з позовом до товариства про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Позивач зазначав, що особа при виконанні своїх трудових обов'язків виїхав на зустрічну смугу руху та скоїв зіткнення з його автомобілем, внаслідок ДТП позивач отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, а його автомобіль - механічні пошкодження, що завдало позивачу майнової та моральної шкоди.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково. Стягнуто з товариства на користь особи майнову та моральну шкоду.

Відшкодовуючи майнову шкоду, суд виходив із того, що висновком судової автотоварозначої експертизи встановлено вартість відновлюваного ремонту автомобіля у розмірі 175 591,65 грн., 50 000,00 грн. з яких уже сплачено позивачу страховиком, як страхове відшкодування в межах обов'язкового ліміту відповідальності страховика. Крім того, враховано понесені витрати на евакуацію транспортного засобу та послуги стоянки.

Стягнення моральної шкоди суд обґрунтував тим, що внаслідок ДТП позивач отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, що завдало йому емоційних переживань та фізичних страждань, а його автомобіль зазнав значних механічних пошкоджень, через що позивач був позбавлений можливості тривалий час повноцінно користуватися транспортним засобом. Суд оцінив маральну шкоду у 22 500,00 грн, з яких 2 500,00 грн уже відшкодовано страховиком.

З рішенням суду першої інстанції погодився і апеляційний суд.

КЦС ВС скасував рішення судів, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

В частині відшкодування матеріальної шкоди ВС звернув увагу на неповноту встановлення обставин справи та невірне визначення розміру відшкодування матеріальної шкоди.

ВС погодився, що з урахуванням того, що ДТП сталася з вини особи, який перебував у трудових відносинах з відповідачем та керував належним йому транспортним засобом, суди дійшли обґрунтованих висновків про стягнення суми на відшкодування шкоди з роботодавця та власника джерела підвищеної небезпеки.
Проте ВС дійшов висновку, що суди не встановили дійсну вартість транспортного засобу до та після ДТП, не встановили, чи погодився власник пошкодженого автомобіля на визнання його фізично знищеним, одержуючи розмір страхового відшкодування.
ВС звернув увагу на те, що судами не з'ясовано думку позивача з приводу визнання чи невизнання пошкодженого автомобіля фізично знищеним та його наміри щодо ремонту автомобіля, а доводи відповідача з приводу можливого отримання позивачем невиправданого надприбутку в результаті реалізації ним пошкодженого автомобіля після одержання повної його вартості судами не було спростовано.
Що стосується відшкодування моральної шкоди, ВС погодився, що оскільки позивач отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, а його автомобіль - значні механічні пошкодження, що спричинило моральні страждання позивача, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для відшкодування йому моральної шкоди.

Проте Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги наявність ухвали суду про закриття кримінального провадження стосовно особи, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, на підставі статті 46 КК України у зв'язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим, а при розгляді справи потерпілий пояснив суду, що він дійсно примирився з обвинуваченим, між ними вирішені всі питання щодо завданих збитків.

ВС роз’яснив, що відповідно до статей 45, 46 КК України звільнення від кримінальної відповідальності в даному випадку є можливим виключно за умови відшкодування особою, яка вчинила злочин, матеріальної та моральної шкоди в достатньому для потерпілого розмірі, хоча це може і не бути повним відшкодуванням.

Суд зазначив, що оскільки внаслідок ДТП потерпілому була заподіяна моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню у відповідному розмірі, стягнення її відшкодування не може відбуватися двічі і з винної особи, і з володільця джерела підвищеної небезпеки (постанова від 21.03.2018 у справі № 591/1/16-ц).