ВС вказав, коли думка дитини має бути обов’язково вислухана

Суди тривалий час розглядають справу за позовом органу опіки та піклування про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Відповідно до зазначених органом опіки та піклування обставин батьки ведуть аморальний спосіб життя, зловживають спиртними напоями, не приділяють достатньої уваги дітям.

У 2013 році орган опіки та піклування вже звертався до суду з позовом про відібрання малолітніх дітей без позбавлення батьківських прав. Після цього відповідачі пройшли курс лікування від алкогольної залежності, зареєстрували шлюб, відвідували дітей в закладах, до яких були тимчасово поміщені діти. Тому виконкомом було прийнято рішення про повернення шістьох малолітніх дітей батькам.

У 2015 році під час виїзду до родини встановлено, що відповідачі перебувають у стані алкогольного сп'яніння, у матері було побите обличчя, а батько у присутності дітей висловлювався лайливо у бік членів комісії. У квартирі було брудно, а продуктів харчування було обмаль. Районною в місті радою надано висновок про доцільність відібрання сімох малолітніх дітей у відповідачів та доцільність позбавлення їх батьківських прав.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Суд вказав, що відсутні правові підстави для позбавлення осіб батьківських прав, оскільки такий захід є крайньою мірою сімейно-правової відповідальності, яка підлягає застосуванню лише за умови винної поведінки батьків і свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Апеляційний суд позов задовольнив, але ВССУ скасував рішення апеляційного суду та справу передав до суду апеляційної інстанції. Переглядаючи рішення вдруге, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про відмову у позові.
ВС скасував судові рішення, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

ВС зазначив, що відповідно до практики ЄСПЛ, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я. З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. (SAVINY v. UKRAINE, № 39948/06, § 50, ЄСПЛ, від 18 грудня 2008 року).

Поряд з цим, ВС звернув увагу на те, що у статті 12 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Також суд касаційної інстанції роз’яснив, що тлумачення частини другої статті 171 СК України свідчить, що вона закріплює випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов'язково. До таких випадків належить: вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (стаття 159 СК України); вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її місця проживання (стаття 161 СК України); вирішення спору про позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України); вирішення спору про поновлення батьківських прав (стаття 169 СК України); вирішення спору щодо управління її майном (стаття 177 СК України).

У судовому ж засіданні апеляційного суду були вислухані тільки троє дітей, думці яких в ухвалі апеляційного суду не надано оцінки.

Тому ВС вказав, що при вирішенні спору суди помилково посилались на принцип 6 Декларації прав дитини 1959 року, не перевірили наявність або відсутність підстав для застосування статті 164 СК України, крізь призму врахування найкращих інтересів дитини та з'ясування особистої думки дітей. Також суди не з'ясували чи зазнаватимуть діти якщо батьків не позбавлять батьківських прав жорстокого поводження, чи страждатимуть діти через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки (постанова від 03.05.2018 у справі №214/1048/15-ц).