ВС висловився щодо оскарження дій зі складання протоколу про адмінправопорушення в окремому провадженні

Позивач просив адміністративний суд визнати протиправними дії відповідача щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення, посилаючись на те, що інспектор не роз'яснив йому права, передбачені статтею 268 КУпАП, не повідомив про процедуру проведення тесту на алкоголь, не наполіг на огляді в закладі охорони здоров'я, не поінформував про порядок застосування спеціального технічного засобу.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у позові. Суд першої інстанції виходив з того, що протокол про адміністративне правопорушення не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії, а тому не може бути предметом оскарження в адміністративному судочинстві та не може бути скасованим. А апеляційний адміністративний суд вказав, що відповідність та законність дій щодо складання протоколу відповідачем має оцінюватись судом (суддею), в провадженні якого знаходиться матеріал про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, у сукупності з іншими доказами відповідно до процесуального закону.

ВС залишив без задоволення касаційну скаргу позивача, погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, що складання протоколу - це процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а тому позовні вимоги, спрямовані на фактичне визнання його незаконним, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

ВС роз’яснив, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.

ВС нагадав, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.

ВС зауважив, що розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та рішення суб'єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, у сукупності з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача, не відповідає завданням адміністративного судочинства та у подальшому може призвести до виникнення нових судових спорів (постанова від 10.05.2018 у справі №760/9462/16-а).