Деструктивність (руйнування) громадянського суспільства: протиправні практики

Процес формуваня громадянського суспільства в Україні набув ознак тривалого і суперечливого руху, який у своїй безсистемності та нерозумінні визначених цілей дозволяє нині стверджувати про відсутність сформованих інститутів громадянського суспільства, що є суттєвою перешкодою таких необхідних докорінних і якісних змін.    

Існують об’єктивні причини перманентності формування громадянського суспільства та його не сформованості до цього часу. Головна з таких причин

– економічна основа суспільних відносин, незавершеність процесів розподілу власності, відсутність середнього класу. Відразу необхідно зазначити, що переконувати у зворотному – марна справа, адже будь-яких обґрунтованих доводів для спростування такого висновку запропонувати не вдасться. Зрозуміло, що не цей болючий меседж є першопричиною для закладеної у заголовок думки. Причина в іншому – наскільки є загрозливими для українського суспільства деструктивні дії неформалізованих інститутів і груп, які претендують на представництво власне загальносуспільних інтересів.

Деструктивність розглядається як процес руйнування за певною ознакою і у певному напрямі,зокрема, за рахунок соціальної активності.                               

В Україні упродовж усього новітнього періоду в умовах хвилеподібного соціального руху відбувається поступове знищення і дискредитація інститутів громадянського суспільства з використанням неправових практик.               

Якщо хтось вважає, що соціальне «тітушкове» вирішення менших і більш значущих соціальних проблем є процесом саморегуляції, той відверто помиляється. «Тітушковість» українського громадянського суспільства набула ознак хронічної соціальної хвороби, яка наразі є не лише невиліковною, але й підтримується з використанням ін’єкцій сумнівної якості.                                           

Право на соціальний протест і демонстрацію своєї громадянської позиції є невід’ємним в умовах демократії, проте це право має обмежуватися виключно свободою і правом інших соціальних груп, а також виписаними в Конституції і такими зрозумілими усім правоположеннями щодо забезпечення безпеки людини і суспільства в цілому.                                                                                                                        

Ми переживаємо нову хвилю неправових практик неформальних соціальних утворень, які претендують на представництво інтересів громадянського суспільства. У цьому вбачається серйозна небезпека. Якщо нині залишити поза увагою протиправне вторгнення до будівлі НАБУ, то практично можливим стає вторгнення у будь-яку будівлю і до будь-якого приміщення під приводом протестної акції.

Але як тоді бути із втіленням ідеї правопорядку? Як бути із захистом недоторканності житла? Як бути із законністю та конституціоналізмом? Хоча, відповідь на це запитання існує – влада не спромоглася нині набути того рівня легітимності, що дозволяє успішно захищати як саму ідею правопорядку та законності, так і безпеку кожного. У цьому і полягає нищівна дія протиправних практик псевдоінституційних утворень під вивіскою громадянського суспільства. Вихід існує лише один – повернутися обличчям до права, до Конституції і збагнути усім, що безпека суспільного існування є основою будь-якого поступального руху, але, насамперед, безпека є основою життя людини в умовах громадянського суспільства, яке визнається обов’язковою умовою цивілізованого європейського співіснування, а протиправні практики використання на свою користь будь-яких організованих у той чи інший спосіб елементів для демонстрації соціального незадоволення і протесту загрожують безпеці та руйнують хитку конструкцію українського громадянського суспільства.

                                                                                                                Головний редактор Павло Богуцький