ВС роз’яснив, що є визначальним при встановленні, чи є порушення принципу «non bis in idem» у випадку притягнення до юридичної відповідальності за ст. 124 КУпАП та за ч. 1 ст. 286 КК України

Вироком суду особу засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі ч. 2 ст. 49 КК України звільнено особу від відбування призначеного покарання у зв'язку з закінченням строків давності.

Особу засуджено за те, що він в порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 «б», 16.12 Правил дорожнього руху України, наближаючись до нерегульованого перехрестя рівнозначних доріг, проявив неуважність, не дав дорогу транспортним засобам, що наближались до нього з правового боку відносно його напрямку руху, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем,спричинивши водію середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Захисник у касаційній скарзі покликався на істотне порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність у зв'язку з тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано приписів суду апеляційної інстанції при скасуванні попереднього вироку районного суду щодо не застосування положень ст. 61 Конституції України, а також ст. 284 КПК України, оскільки особу вже було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП за вчинення того самого діяння, за яке його засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України. Тобто притягнуто двічі до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.

ВС касаційну скаргу захисника залишив без задоволення, а вирок суду та ухвалу апеляційного суду без зміни.

Суд касаційної інстанції зазначив, що положення статті 124 КУпАП передбачає покарання у виді штрафу або позбавлення права керувати транспортними засобами за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна. Проте притягнення до адміністративної відповідальності за спричинення потерпілому середньої тяжкості тілесного ушкодження дана норма не передбачає, оскільки це є складом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Також ВС в обґрунтування постанови навів рішення ЄСПЛ у справі «Іванов проти України» від 07 грудня 2006 року, у якому Європейський суд з прав людини зазначив, навіть якщо адміністративні і кримінальні провадження відносяться до дій одного й того ж дня, вони стосуються різних подій, а саме нецензурних висловлювань і спричинення тілесних ушкоджень.

А у справі «Курдов і Іванов проти Болгарії» від 31 травня 2011 року Європейський суд з прав людини встановив відсутність порушення статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. У цій справі було зазначено, зокрема, що адміністративне провадження, яке закінчилося штрафом, не відповідало критеріям для того, щоб бути класифікованим як кримінальне обвинувачення. Відповідно, відкриття кримінального провадження проти того ж заявника після призначення цього штрафу не порушило принцип «non bis in idem».

Відповідно до висновку ВС щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цій справі, при вирішенні питання чи є порушення принципу «non bis in idem», за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України слід мати на увазі, що кримінальне провадження стосується саме наслідків у виді спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що не передбачає норма ст. 124 КУпАП, а тому відсутнє порушення статті 4 Протоколу 7 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (постанова від 02.10.2018 у справі № 493/1096/15-к).