ВС роз’яснив, хто може визнаватися співвиконавцями умисного вбивства

Суди розглядали кримінальне провадження за обвинуваченням осіб у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.304, ч. 4 ст.187, п.п. 1, 4, 6, 12 ч. 2 ст.115 КК України.

Судом встановлено, що особи, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, достовірно знаючи про те, що особа є неповнолітнім, шляхом вмовляння та обіцянки матеріального збагачення викликали у нього бажання вчинити злочин, чим втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність. Особи вступили між собою у злочинну змову, спрямовану на вчинення нападу на пенсіонерів 1926 року народження та 1920 року народження, з метою заволодіння їх майном та заподіяння смерті останнім.

Вироком суду призначено остаточне покарання особам у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного їм майна.

У касаційній скарзі захисник покликався, зокрема, на те, що суд не врахував відсутність у засуджених попередньої змови на вчинення умисного вбивства, не розмежував хто з обвинувачених які тілесні ушкодження завдав потерпілим та ступінь їх тяжкості, внаслідок чого дав неправильну правову оцінку діям осіб, чим неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність. Засуджена зазначала, що потерпілих вона не била, а прийшла до них лише з метою викрасти їхнє майно.

Суд касаційної інстанції залишив касаційні скарги без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без зміни.

ККС ВС зазначив, що посилання у касаційних скаргах на відсутність між засудженими попередньої змови та умислу на вбивство потерпілих не ґрунтуються на матеріалах справи.

Суд вказав, що умисне вбивство визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115), якщо у позбавленні життя потерпілого брали участь за попередньою домовленістю як співвиконавці дві і більше особи. Кожна з осіб, які з умислом на вбивство завдали потерпілому поранення, незалежно від того, яке з поранень виявилося безпосередньою причиною смерті потерпілого, повинні відповідати за умисел на вбивство як співвиконавці.

ККС ВС роз’яснив, що співвиконавцями умисного вбивства повинні визнаватися також ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо було заподіяно смерть потерпілого, але, будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, здійснили частину того обсягу дій, який група вважала за необхідне виконати з метою реалізації цього умислу.

З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють вбивство за попередньою змовою, до таких дій можуть бути віднесені:

а) застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть;

б) подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співвиконавцем (застосування до потерпілого фізичного чи психічного насильства, зв'язування його чи утримання в той час як інший співучасник завдає йому ударів з метою заподіяння смерті, тощо);

в) усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це (тримання чи ізоляція особи, яка намагається або може допомогти жертві, відвернення уваги такої особи тощо), а також сприяння доступу іншій особі до жертви;

г) надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час вчинення вбивства шляхом передачі зброї, давання порад тощо;

д) ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу на вбивство.

А якщо учасники групи осіб діяли узгоджено щодо декількох осіб, хоча кожен із них позбавляв життя одного потерпілого, дії кожного із них слід кваліфікувати як умисне вбивство двох і більше осіб, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. п. 1 і 12 ч. 2 ст. 115). У разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу, дії винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України і ч. 4 ст. 187 КК України (постанова від 24.10.2018 у справі № 733/249/16-к).