Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
До суду звернувся батько дитини, який зазначав, що оскільки батько має переважне перед іншими особами право на виховання своїх дітей, з урахуванням інтересів малолітнього сина, позивач просив визначити місце проживання сина із ним та його рідними сестрами.
Відповідно до обставин справи дитина народилась у період перебування батьків у шлюбі, згодом мати дитини померла. Рішенням органу опіки та піклування визначено місце проживання малолітнього разом з тіткою, враховуючи, що немовля від народження не проживав з батьком, а з часу смерті матері проживає з тіткою; зобов'язано тітку належно утримувати та піклуватися про малолітнього і вирішити питання щодо встановлення батьківства стосовно малолітньої дитини.
Суд першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у позові. Суди виходили з того, що орган опіки та піклування визначив місце проживання малолітнього з тіткою - з тих підстав, що дитина є немовлям та з народження не проживає разом із батьком, а з часу смерті матері проживає разом із тіткою. Рішення органу опіки та піклування є таким, що підлягає виконанню. Існування обов'язкового до виконання рішення органу опіки та піклування виключає ухвалення з даного питання рішення суду, яке також є обов'язковим до виконання.
Касаційний цивільний суд Верховного Суду не погодився з такими рішеннями та справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що відповідно до частини першої статті 122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
Суди попередніх інстанцій встановили, що батьком малолітнього є позивач, що підтверджується свідоцтвом про народження та актовим записом.
ВС зазначив, що відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
А частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Частиною четвертою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
ВС зауважив, що цією нормою права встановлено вичерпний перелік осіб, місце проживання (місцезнаходження) яких може вважатися місцем проживання дитини, яка не досягла десяти років: батько, мати, опікун дитини, навчальний заклад чи заклад охорони здоров'я, в якому проживає дитина.
Судами у цій справі не встановлено, що позивач позбавлений батьківських прав щодо малолітнього сина. Також матеріали справи не містять доказів ініціювання судового процесу щодо оспорювання ним або іншими особами його батьківства щодо дитини та щодо визначення малолітнього дитиною, позбавленою батьківського піклування чи встановлення над ним опіки.
ВС зазначив, що приймаючи до уваги висновок органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітньої особи разом із тіткою, суди не звернули уваги на те, що не встановлено правовий статус цієї особи щодо малолітнього, зокрема, відсутнє рішення органу опіки і піклування чи суду про призначення її опікуном дитини, а тому такий висновок органу опіки та піклування є передчасним і суперечить положенням статті 29 ЦК України та статті 160 СК України (постанова від 14.11.2018 у справі № 299/941/17).
_03_03.png)
