КАС ВС: особа не відповідає за зупинку з порушенням ПДР, зумовлену поганим самопочуттям

Позивач оскаржив притягнення його до адміністративної відповідальності за адміністративні правопорушення, передбачені ч.1 ст.122 та ч.1 ст.126 КУпАП.

Позивач не заперечував факту вчинення ним правопорушення (зупинки на перехресті), передбаченого ч.1 статті 122 КУпАП, проте зазначав, що діяв у стані крайньої необхідності, оскільки відчув різке погіршення самопочуття, а саме головокружіння та біль у серці.

Відповідно до матеріалів справи після спілкування з інспектором позивач через погане самопочуття поїхав до обласного центру екстреної медичної допомоги, де йому було надано екстрену медичну допомогу. З висновку екстреної медичної допомоги вбачається, що артеріальний тиск особи становив 200/120.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Суд зазначив, що скоєння позивачем інкримінованого правопорушення в повному обсязі підтверджується дослідженим в судовому засіданні відеозаписом із фіксацією правопорушення, з якого вбачається, що позивач вчинив зупинку на перехресті та не мав при собі поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Посилання позивача на те, що зупинка була вимушеною у зв`язку із його поганим самопочуттям, суд визнав такими, що спростовуються поведінкою позивача, який під час складання постанови працівниками поліції самостійно сів за кермо автомобіля та залишив місце правопорушення, рушивши до лікарні, а отже не перебував в стані, що унеможливлює керування транспортним засобом. Крім того, суд врахував, що наданою копією ЕКГ не підтверджується безпорадний стан позивача саме на момент скоєння зупинки.

Апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про протиправність постанови відповідача про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративне правопорушення. Суд вказав на те, що позивач здійснив дійсно екстрену зупинку в стані крайньої необхідності, яка передбачена статтею 17 КУпАП, що підтверджено матеріалами справи, проте працівники поліції не взяли до уваги даний факт, хоча були свідками медичного обстеження позивача. Щодо посилань апелянта на те, що інспектор не мав права здійснювати перевірку полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, колегія суддів зазначила, що такі не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Касаційний адміністративний суд погодився з висновками апеляційного суду.

Суд зазначив, що відповідно до статті 17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.

Згідно зі ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

КАС ВС визнав обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції, що здійснена позивачем зупинка транспортного засобу, яким він керував, була екстреною, вчиненою у стані крайньої необхідності.

Посилання відповідача на нібито підтвердження відеофіксацією належного стану позивача КАС визнав суб`єктивними та безпідставними, адже погіршення стану позивача підтверджено належними та допустимими в розумінні КАС України доказами (постанова від 19.02.2020 у справі №545/3654/16-а).