Найголовніше за тиждень: діє постанова ЄСПЛ про люстрацію українських чиновників, КСУ виніс рішення щодо ветеранських пільг і розглядає справу про перевірку держвиплат, зареєстровано законопроєкти про судовий збір та мови нацменшин у ВРУ

Діє постанова ЄСПЛ про люстрацію українських чиновників

Набула чинності постанова Європейського суду з прав людини, згідно з якою звільнення за законом «Про очищення влади» порушило права українських чиновників.

Велика палата ЄСПЛ відхилила апеляцію української сторони на це рішення, відтак воно набуло чинності. Це рішення є остаточним.

Нагадаємо, 17 жовтня 2019 року Європейський суд з прав людини опублікував рішення щодо закону про люстрацію. У ньому йшлося, що український закон «Про очищення влади» порушив права українських чиновників.

На думку суду, Закон про очищення влади застосовується до дуже широкого кола осіб і призвів до звільнення заявників лише на тій підставі, що вони обіймали посади на державній службі протягом більш ніж року за часів президентства Віктор Януковича, або на підставі зайняття посад у Комуністичній партії до 1991 року.

«Отже, вказаний закон не зважав на особисту роль, яку відігравали заявники, а також на те, чи були вони особисто пов’язані з будь-якою недемократичною діяльністю, що мала місце в період правління колишнього президента. В цьому відношенні український Закон про очищення влади відрізняється від процедур люстрації, які були запроваджені у інших державах Центральної та Східної Європи і які були більш цільовими і вузько спрямованими», – йдеться у рішенні.

Додамо, у січні 2020 року Україна оскаржила рішення Європейського суду з прав людини щодо люстраційного закону.

КСУ визнав неправомірним обмеження пільг для ветеранів  

27 лютого 2020 року Конституційний Суд України ухвалив рішення у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо конституційності окремого положення пункту 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України. Про це інформує відділ комунікацій КСУ та правового моніторингу.

Цим Рішенням Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551–ХІІ (далі – Закон № 3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Вказаними положеннями Закону № 3551 передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551 (стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16).

Конституційний Суд України підкреслив, що держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов’язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов’язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Водночас невиконання державою соціальних зобов’язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави.

«Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов’язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації», – зазначається у Рішенні.

Ухвалюючи Рішення, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

Конституційний Суд України вважає, що встановлення пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричинює юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551, що не відповідає Конституції України.

Положення, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

КСУ розгляне скаргу на закон про верифікацію державних виплат

До Конституційного Суду України надійшло конституційне подання 54 народних депутатів України щодо конституційності низки положень 12 законів України щодо отримання та обробки персональних даних і здійснення верифікації та моніторингу державних виплат, інформує відділ комунікацій КСУ та правового моніторингу.

Депутати просять визнати неконституційними окремі норми з «метою забезпечення конституційного правопорядку, дотримання принципів верховенства права, поваги до прав і основних свобод людини».

Частина 2 статті 32 Конституції України передбачає, що не допускається збирання, зберігання та використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, зазначено у поданні.

Серед оспорюваних – норми Закону «Про верифікацію та моніторинг державних виплат».

Згідно з законом, фактична легітимна мета верифікації – з’ясувати інформацію про наявність чи відсутність причин для призначення виплати або ж її розміру, а також не допустити того, аби виплата була призначена не правомірно.

Депутати вважають, що вище схвалений закон не відповідає цій легітимній меті, а наслідки, які досягаються через верифікацію державних виплат, є неспівмірними з порушеннями прав мільйонів українців. «Можна сказати, що заявлена в Законі № 324 легітимна мета верифікації та один з її елементів – обробка конфіденційної інформації без згоди особи, не узгоджується з жодним із трьох суспільних інтересів, зазначених у частині другій статті 32 Конституції України: національною безпекою, економічним добробутом, правами людини. А тому оспорювані положення законів щодо повноважень Міністерства фінансів на обробку персональних даних та доступ до реєстрів, автоматизованих інформаційних систем, баз даних без отримання на це згоди фізичних осіб є неконституційними», – зазначили вони.

Згідно з законом, перевірка персональних даних має здійснюватися постійно або періодично щодо більшості громадян, незалежно від того, чи є сумніви щодо достовірності наданої ними інформації. «А таке законодавче регулювання означає обмеження права більшості громадян не заради прав інших громадян, а заради мізерної економії мізерних коштів», – вважають скаржники.

Так, у 2017 року після верифікації житлових субсидій на 71 млрд гривень знайдено порушень на 3,1 млн. Таким чином економічний ефект від такої перевірки становив лише 0,004% від витрат.

Нагадаємо, Закон України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат», ухвалений Верховною Радою 3 грудня 2019 року, набув чинності 21 грудня 2019 року.

У порядок повернення судового збору пропонують внести зміни

17 лютого 2020 року у Верховній Раді України було зареєстровано урядовий проєкт Закону № 3071 «Закону про внесення змін до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України».

Проєктом Закону передбачається внести зміни і доповнення до частин другої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України щодо повернення судового збору (або його пропорційної частини відповідно до обсягу задоволених вимог) позивачу у разі задоволення судом позову (його частини) незалежно від статусу позивача (орган владних повноважень, суб’єкт господарювання, фізична особа тощо).

«Проєкт Закону покликаний реалізувати на практиці принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом відповідно до статті 129 Конституції України та пункту 2 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, що, зокрема, сприятиме зменшенню фінансового навантаження на державний бюджет та підвищенню рівня правової і громадянської свідомості суб’єктів господарювання щодо дотримання вимог законодавства, особливо тих, унаслідок яких виникають порушення, що становлять загрозу життю і здоров’ю людей», – йдеться у пояснювальній записці.

Зареєстровано законопроєкт про російську мову у Верховній Раді

18 лютого 2020 року у Верховній Раді зареєстровано проєкт Закону № 3084 «Про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України (щодо мови роботи)».

Автори законопроєкту зазначають, що у Регламенті Верховної Ради України не реалізовано конституційні гарантії і норми щодо вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України.

«Слід також врахувати, що російська та інші мови національних меншин є рідними мовами або мовами спілкування для мільйонів громадян України, які мають такі ж самі конституційні права, як і, наприклад, україномовні громадяни, в рівній мірі з іншими сплачують податки, виконують свої конституційні обов’язки тощо.

Таким чином, у статтю 2 Регламенту Верховної Ради України необхідно внести зміни, які мають вирішити зазначені вище питання», – йдеться у пояснювальній записці.

У законопроєкті пропонується закріпити такі норми:

мовою роботи посадових осіб Верховної Ради, на яких поширюється дія Закону України «Про державу службу», є державна мова;

відповідно до статті 10 Конституції Україні в роботі Верховної Ради може використовуватися російська та інші мови національних меншин України;

народні депутати України та інші особи, на яких не поширюється дія Закону України «Про державу службу», на пленарних засіданнях Верховної Ради, парламентських слуханнях, в роботі органів Верховної Ради можуть використовувати для всіх видів виступів, передбачених у статті 32 цього Регламенту (доповіді, співдоповіді, виступів, заключного слова, заяв, резолюції, пояснень, зауважень, запитань, повідомлень та довідок, внесення пропозицій, поправок, оголошення депутатських запитів, обґрунтування відповіді на депутатський запит посадовою особою, до якої був звернений депутатський запит, обґрунтування пропозицій чи поправок, відповіді на запитання, репліки, виголошення окремої думки), мови національних меншин України. У такому разі за потреби Апарат Верховної Ради України забезпечує переклад з мов національних меншин України на державну мову і навпаки.